Читати книгу - "Академія Ніваріум. Літня практика, Анна Скрипка"

Прокинулася я від ворушіння Абігора. Ось він пригорнувся ближче до мене, обійняв і, вткнувшись носом у моє волосся, глибоко втягнув повітря, після чого повільно видихнув і піднявся з ліжка. Не подаючи виду, що прокинулася, відстежувала його рухи кімнатою. Одягнувся він майже безшумно, так само нечутно підійшов до ліжка і спираючись на руки навис наді мною. Я відчула легкий поцілунок у скроню і жаркий шепіт у вухо:

- Я знаю, що ти не спиш.

Губи самі розповзлися в лукавій усмішці й, відкривши одне око, побачила таку саму навпроти.

- Не буду тобі заважати, - відштовхнувшись від ліжка, він розвернувся і вийшов із кімнати.

Я хотіла повалятися ще трохи, продовжити задоволення, адже попереду чекала дорога і вставати зовсім було ліньки. Але почувши за дверима приглушені голоси, напружилася. Утім, цього разу обійшлося без підвищених тонів, лайки та бійок. Хлопці про щось спокійно переговорили, після чого грюкнули вхідні двері і все затихло. Я розслаблено прикрила очі, але за мить схвильовано підскочила: а раптом, вони вийшли з дому, щоб з'ясувати стосунки, не турбуючи мене?

Одяглася я за лічені секунди і вихором вискочила з кімнати, чим неабияк перелякала Матео. Бідний хлопець щось готував біля плити, але злякано підскочив від несподіванки:

- Ти чого?

- Та так, - зам'ялася, засоромившись свого пориву: і справді, з чого я вирішила, що вони зараз бійку влаштують. Учора-то вони на емоціях були і, напевно, алкоголь зіграв свою роль, ось і зчепилися, спустили пару і заспокоїлися. А те, що Матео зараз тут один - добре, я ж хотіла з ним поговорити, але ось як підійти до потрібної теми? Вирішила почати з чогось простішого. - Доброго ранку!

- Гарненький ранок, - оторопіло подивившись на мене, хмикнув хлопець і бездумно потер садно на вилиці, - опівдні майже вже, тож - добрий день!

- Тобі сильно дісталося?

- Ні, нормально все, гордість більше постраждала - я жодного разу не вмазав Абігору, верткий зараза!

- А де він?

- Костюми поніс повертати.

- Матео, нам треба поговорити, - здавшись видихнула я.

- Поговорити, - відсторонено повторив хлопець, і задумливо протягнув, - так, мабуть, треба.

Він стояв спиною до мене, розподіляючи по порціях готову страву. Коли поставив переді мною тарілку, я на мить збилася з думки, намагаючись зрозуміти, що ж це таке загадкове?

- Це локшина, - зніяковіло підказав горе-кухар, - переварив трохи.

- Трохи, - задумливо повторила я, підчепивши одну смужку, але та не захотіла розлучатися зі своїми подружками й пірнула назад, залишивши на ложці маслянисто-борошняний слід. Е-хех, якби Тео почекав ще трохи локшина ризикувала перетворитися на кашу. Гаразд. Рішуче відсунувши страву вбік, я набрала повітря в легені і приготувалася говорити, але хлопець випередив мене:

- Постривай! Давай, спочатку я дещо скажу, - важко видихнув він, так само як і я, відсуваючи недоторкану локшину. З того, як він замовк, збираючись із думками, стало зрозуміло, що для нього це теж важко. - Напевно, почну з того, що ти мені подобаєшся.

Сказав і різко подивився на вхід, я рефлекторно обернулася туди ж - нікого.

- Хм, втрачає хватку, - пробурмотів Тео і, скуйовдивши на потилиці волосся, продовжив, - ти чудова дівчина: прикольна, вродлива, розумна і... часом лякаєш, якщо чесно. Але я не дурень, хоча, знаю, що нерідко складається інше враження через мою поведінку. Та це далеко не так. Я бачив, що між вами відбувається і чудово розумів, що мені нічого не світить...

- Тоді, навіщо...? - не витримала я, коли хлопець замовк і почав задумливо розглядати стільницю, підперши голову однією рукою.

- Навіщо встрявав? Підбивав? Поцілував? - продовжив Тео, різко підкинувши на мене погляд. - На вас було боляче дивитися. По вуха закохані, але занадто горді це визнавати. Ви постійно ображалися одне на одного за щось, плекали ці образи, вигадували купу відмовок, щоб не бути разом і бісилися через це. Ви як два пульсари, що носяться по колу паралельно один одному, розкидаючи іскри. І чим пізніше ви зіткнулися б, тим більший бум вийшов. І це було неминуче - стосунки між вами з кожним днем лише загострювалися. Я просто прискорив усе, зіштовхнувши вас лобами, грубо кажучи.

- Ти хочеш сказати, що все підлаштував? - ошелешено перепитала я, починаючи прозрівати.

- Ну, не все, але багато чого. Я читав багато літератури і старший мене натаскував, щоб розуміти і передбачати поведінку людей і маграсів.

- Розумничка який, - тихо прошипіла я, піднімаючись зі свого місця.

- Спокійно! - виставивши перед собою руки, хлопець так само повільно почав вставати зі стільця.

- Мізкоправ гхарів!

- Но-но, чудовий я мізкоправ!

- А таку реакцію ти не передбачав, маніпулятор доморощений?

- Якщо чесно, очікував чогось гіршого.

- А-а, ну не буду тебе засмучувати! - гаркнула я, кидаючись за хлопцем, який відскочив.

- Давай, я його притримаю, а ти йому вріжеш, - втрутився тихий голос Абігора, який притулився плечем до одвірка вхідних дверей. Судячи з вкрадливих ноток, чув він якщо не все, то багато чого.