Читати книгу - "Академія Ніваріум. Літня практика, Анна Скрипка"

- Чотирилапих не б'ють! - вигукнув Матео і перетворився на крилато-рогатого єнота.

Втомлено махнула на нього рукою і повернулася за стіл. Забувшись притягнула тарілку з братською могилою з локшини, щоправда, одразу ж скривившись, відставила назад і з цікавістю стала спостерігати за Гором. Наставник насторожено понюхав наш сніданок-обід і спробував витягнути ложку. Але спроба виявилася не зовсім вдалою - разом зі столовим прибором вийнявся весь вміст тарілки, зберігши її форму. Єнот сумно зітхнув.

- Гаразд, - повернувши на місце неїстівну страву, скомандував Гор, - на вечері надолужимо. А поки обійдемося чаєм і булочками, не дарма ж я їх купив, - із цими словами він виклав на стіл паперовий пакетик з здобою, запашний аромат якої відразу викликав надмірне слиновиділення, а я побігла ставити чайник на плиту.

- Який ти добренький став, - вмить пожвавився Тео, повертаючи свій вигляд.

- А ще щедрий, - у тон йому відповів Гор, відсуваючи свою тарілку до хлопця, що вмить став похмурим.

Пізніше, поки Матео відмивав посуд після невдалого сніданку, я збирала нечисленні розкидані речі, а Гор навантажував сідельними сумками наших коней. Потім постало питання, що робити з Тео? Коли в'їжджали, він був єнотом і особистого коня не потребував, зараз же, повернувши своє тіло, йому треба було вибрати до кого з нас підсісти. Утім, з огляду на не дуже вдале знайомство хлопця зі Смерчем, відповідь була зрозуміла. Про те, щоб купити окремого коня не було й мови, Абігор категорично заявив:

- Наші витрати й без того надто великі, треба заощаджувати, інакше чекає на нас голодне й сумне майбутнє.

Крім того, ми посперечалися з приводу того, як хлопцеві краще покинути місто: у своєму істинному вигляді чи звіриному. Абігор наполягав на тому, що виїхати ми маємо в тому самому складі, що й в'їжджали, оскільки в стражів цей факт фіксується, а в разі якихось перевірок - постане питання "звідки він узявся". Я ж доводила, що якщо Матео був із нами на балу, а місто ми покинемо без нього, то виникне інше питання - "куди він подівся".

Зрештою, втомившись слухати наші сперечання, хлопець сказав, що покине місто в істинному вигляді - нехай думають, що хочуть. Але потім прийме форму звіра, тільки для того, щоб зручніше було подорожувати на одному коні - менше місця займатиме, та й спати в сумці, згорнувшись клубочком, краще, ніж потім після довгої поїздки розминати ноги і те, що вище.

Ще одна затримка була, коли вийшли з будинку, що прихистив нас, - треба було повернути ключі меру. Ми розділилися: я, Матео і Біс неспішним кроком вирушили до виїзду з міста, а Абігор верхи на Смерчі рвонув до особняка міського голови - передати ключі через охоронців. Багато часу це не зайняло, як і проходження через браму - варта поцікавилася лише нашими іменами, крім того, охочих залишити місто було значно менше, ніж тих, хто в'їжджав, тож невдовзі ми насолоджувалися краєвидами широкого тракту та прилеглих до нього з обох боків полів і підлісків.

Ось і все, всього пара-трійка днів, якщо по прямій, і моя практика закінчена. Мене душили суперечливі почуття: з одного боку - це було полегшення, практика закінчена, залишилася лише формальність - відзвітувати і з почуттям виконаного обов'язку отримати звання магістра. З іншого боку - закінчення практики означало і кінець нашим стосункам з Абігором, хоча, це скоріше майбутнє весілля пророкувало фінал усьому.

***

Магічні коні жваво мчали вперед, завдяки чому за половину дня ми покрили пристойну відстань. "Ну так, мчати торговим трактом - це ж не по болоту стрибати", - подумки хмикнула я, пригадуючи початок нашої подорожі. Прикинувши в голові швидкість нашого руху і маршрут, дійшла висновку, що в Крампль ми прибудемо вже післязавтра, ближче до кінця дня.

Мимоволі кинула погляд на зосереджене обличчя Абігора. З того, як він придивлявся до галявин, що пропливають повз, і водив рукою, стало зрозуміло - шукає відповідне місце під стоянку за допомогою пошукового заклинання. Хотілося б знати, що він думає про майбутню розлуку і чи не шкодує про проведену ніч?

А може його все влаштовує: він же планував після академії йти працювати за розподілом - відпрацьовувати борг. У його найближчі плани не те, що одруження, навіть прості стосунки не входили. А тут я намалювалася і вже будую на нього якісь нездійсненні плани і це при тому, що моє життя мені самій не належить.

У підсумку, розмірковуючи в такому напрямі, я так себе накрутила, що коли Абігор повернувся до мене, вочевидь, повідомити про майбутнє місце ночівлі, заткнувся і здивовано піднявши брови запитав:

- У тебе все гаразд? - але отримавши у відповідь мій ствердний кивок, насупився. - Хм, ну гаразд.

Зі скептичного хмикання було зрозуміло, що моя відповідь його не задовольнила, але приставати з розпитуваннями не буде, поки що. Змусивши Смерча звернути з широкої дороги, наставник попрямував у лісову гущавину, старанно відводячи заклинанням гілки. Ми з Бісом покірливо пішли за ними.

- Треба трохи заглибитися - там буде неширока річечка або скоріше - струмок, з питною водою і невелика галявина, яку він перетинає. Гадаю, нам вистачить місця, а ні - то переберемося на інше місце, але тоді по воду доведеться побігати, - навіщось став міркувати вголос наставник, хоча раніше за ним такої звички не спостерігалося.