Читати книгу - "Академія Ніваріум. Літня практика, Анна Скрипка"

Аналізуючи дивну поведінку хлопця, дійшла висновку, що він нервує через ситуацію, що склалася між нами. Чомусь ця думка принесла із собою заспокоєння: раз він теж переживає, значить, справді небайдужий. Але ось питання, що робити далі?

Промайнула спокуслива думка, що якщо Янош не повернеться з практики - це значно спростить мені життя. Слідом прийшли слова дядька про те, що необережні перевертні довго не живуть. І, мабуть, роздуми, що з'явилися після цього, позначилися на обличчі, оскільки Абігор, який озирнувся на мене в цю мить, пересмикнувся і спантеличено перепитав:

- Ти впевнена, що в тебе все гаразд?

- Більш ніж.

- А в мене менш ніж! - почувся незадоволений голос Матео з рюкзака за моєю спиною. - Мені терміново треба на розвідку місцевості!

Зіскочивши з Біса випустила пом'ятого єнота на волю. Обернувшись, хлопець насамперед провів коротку розминку кінцівок, а потім, швидко зорієнтувавшись, шмигнув у бік чагарників, що розрослися неподалік. Було помітно, що поїздка пройшла не настільки комфортно, як він планував, але скарг і претензій не було.

Абігор, кинувши навздогін хлопцеві пошукове заклинання, переконався, що на безтурботного підопічного не чекає в кущах ніяка загроза, повернувся до мене.

- Нам треба поговорити.

- Нам треба облаштувати стоянку.

- Ти знову це робиш!

- Що я роблю?

- Уникаєш розмови. Відштовхуєш мене. Закриваєшся в собі. Ми це вже проходили.

Він підійшов до мене і ніжно обхопив моє обличчя своїми долонями, трохи притягуючи до себе.

- Скажи, чого ти боїшся?

Несподіване запитання змусило сіпнутися, але його долоні втримали на місці, не дозволяючи відвернутися, водночас уважні світлі очі так само міцно утримували мої, не дозволяючи відвести погляд.

Чого я боюся? Найменшої дрібниці! Того, що повернувшись у Ніваріум назавжди втрачу тебе. Того, що страх цієї втрати змінює мене, змушуючи замислюватися над чужою смертю. Того, що відкрившись тобі, нарвуся на глузливий або, що гірше - переможний погляд. Того, що виявиться, що я не потрібна тобі або потрібна буду не я, а становище моєї родини. Заплющила очі, заштовхуючи сонм думок назад у глибини свідомості.

- Ми обов'язково поговоримо, але давай спочатку табором займемося: темнішає, та й Матео зараз повернеться, - видала я замість відповіді, відкриваючи очі. У погляді Гора промайнула прикрість, але глянувши в бік, де сховався хлопець, важко зітхнув і не став сперечатися, лише на коротку мить притулився, накривши мої губи в палкому поцілунку, і відсторонився.

Галявинка насправді була не те щоб маленькою, але на одній половинці ми б усі не помістилися. Тож було вирішено, що коні ночуватимуть на одному її боці, а ми на іншому, відповідно й захисних контурів було виставлено два. Погода останніми днями стояла теплою і сонячною, земля добре прогрілася, тож обійшлося без ялинового гілля для облаштування ліжок. Хіба що для Матео довелося розщедритися спальним приладдям. Залишивши хлопця підготувати продукти до готування, ми з Гором заглибилися в ліс по хмиз.

Що далі ми відходили - то частіше я ловила на собі його задумливі погляди. Але боягузливо вирішила їх проігнорувати. Неспішно збираючи хмиз я не помітила момент, коли він обігнав мене і став на моєму шляху. Ледь не ткнувшись головою в його груди, відсторонилася, піднявши до нього обличчя, і вигнула брову мовчки запитуючи в чому справа. Що ж, тепер точно не вийде проігнорувати або зробити вигляд, що не помітила.

- Я кохаю тебе.

Уся моя удавана байдужість миттю злетіла, як тільки почула його зізнання. Руки, що утримували хмиз, здригнулися, і частина гілок посипалася на землю. Немов у дурмані відсторонено подивилася собі під ноги, гарячково намагаючись скласти в умі відповідь. Але, виявилося, Гор ще не закінчив зізнання.

- Але це нічого не змінює, - зустрівшись поглядом зі мною, коли я підхопилася, реагуючи на слова, що боляче вжалили мене, продовжив, - після Ніваріуму ти повернешся до Вургарду. Вийдеш за Яноша. Тільки пообіцяй не вбивати його до або під час церемонії.

- Чого ти за нього переживаєш?! - обурилася я. - І навіщо тоді мені зізнався? Щоб спокійно віддати іншому?

- Начебто в мене є інший варіант... - невдоволено фиркнув Гор. - Навіщо зізнався? Може тоді ти не так сильно злитимешся на те, що я зроблю.

- А що ти зробиш? - тут же запитала я, але хлопець тільки нахабно посміхнувся похитавши головою. - Абігоре, що ти задумав?

Не бажаючи відповідати мені, він прийняв, напевно, єдине правильне рішення в цій ситуації - заткнути мені рота. Тому, не чекаючи нових запитань, накрив мої губи своїми, втягуючи в запаморочливий жадібний поцілунок. Гілля, що раптово стало непотрібним, жваво полетіло на землю, давши свободу моїм рукам, і я одразу ж обняла його за шию, а потім зарилася пальцями в м'яке волосся. Водночас долоні Гора безсоромно блукали по моєму тілу, то жорстко стискаючи, то ніжно погладжуючи.

Він повільно підштовхував, змушуючи відступати, доки не вперлася спиною в якесь дерево. Наступної миті сильні руки підхопили мене, змушуючи інстинктивно обхопити вузьку талію ногами. Навряд чи хлопець збирався на цьому зупинитися, але переливчастий свист, що пролунав з боку покинутої стоянки, відволік його від розстібання ґудзиків на моїй сорочці і привів до тями нас обох. Важко дихаючи, переглянулися, після чого він допоміг мені прийняти стійке положення, і ми стали приводити себе до ладу.