BooksUkraine.com » Фентезі » У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф 📚 - Українською

Читати книгу - "У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф"

34
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "У давній давнині були створіння" автора Кіяш Монсеф. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 100
Перейти на сторінку:
маю нічого, щоби в нього покласти.

— Тоді годинник, — сказала жінка. — Якщо переведеш його стрілку вперед, він розповість тобі майбутнє.

— Майбутнє наразі не має жодного значення для мене, — відповів юнак. — А сонце в небі — єдиний годинник, який мені потрібен.

— Кристал, — сказала вона, пропонуючи шматок напів­прозорого кварцу. — Його грані розкривають найпотаємніші бажання людини.

— Якщо людина чогось достатньо сильно бажає, вона попросить цього, — сказав юнак.

— Можливо, — відповіла стара жінка.

У цей момент юнак помітив старий залізний чайник, що висів на дерев’яному кілочку на возику старої. Це був міцний чайник із важкою накривкою. В ньому не було нічого привабливого чи чогось особливого, але юнак не міг відвести очей від нього. Стара простежила за його поглядом і, не зронив­ши навіть слова, принесла чайник та поставила перед ним.

— Що це? — запитав юнак.

Стара жінка озирнулася наліво й направо, а тоді нахилилася якомога ближче до юнака.

— Усередині чайника дракон, — прошепотіла вона. — Він мудріший за наймудріших чоловіків і жінок королівства, і він принесе великий добробут і призначення тому, хто володіє ним.

Юнак оглянув старих нав’ючених віслюків і побитий візок старої й засумнівався.

— Вибачте мене за те, що я так скажу, — промовив він, — але щось не дуже схоже, щоби ви мали хоч якусь користь із такого володіння.

Стара усміхнулася:

— Добре помічено. Але я не володію ним. Я лише ношуся з ним, поки він не знайде свого власника.

Юнак усе ще був налаштований скептично.

— Ця посудина надто маленька, щоб у ній помістився дракон, — сказав він.

— Це дуже маленький дракончик, — відповіла стара жінка.

— Я можу поглянути на нього? — запитав юнак.

— Якщо ти відкриєш чайник більше, ніж на щілину, — промовила стара жінка, — тоді дракон втече. Але ось... — Вона взяла його руку і приклала до заліза. — Ти можеш відчути його.

Чайник виявився теплим на дотик, так ніби всередині нього палав маленький вогник.

— Він продається? — запитав юнак.

Він був упевнений у тому, що не може дозволити собі таку річ, і геть не був упевнений в тому, що б він робив із тим драконом у чайнику. Проте юнак був зачарований присутністю створіння, і він знав зі свого досвіду праці на ринку, що ніколи не завадить запитати, чи продається якась річ.

— Можливо, — відповіла стара, — але обраній людині.

— І хто цей обранець? — запитав юнак.

На це стара всміхнулася й витягла зі складок свого вбрання довгу срібну голку.

— Це вже вирішувати дракону, — відповіла вона.

Стара потягнулася вільною рукою через стіл і схопила юнака за зап’ястя. Її хват був напрочуд міцним, і хоч як він намагався, проте звільнитися не міг. Жінка вколола його долоню голкою, а тоді зібрала клаптиком пергаменту краплю крові. Потім вона послабила хват і запхала голку на місце.

— Навіщо ви це зробили? — невдоволено запитав юнак.

Стара нічого не відповіла. Натомість вона згорнула цей клаптик пергаменту поміж пальцями і, піднявши накривку чайника на маленьку щілину, просунула закривавлений пергамент у темряву, а потім знову опустила накривку.

Здавалося, ніби нічого не сталося. Чайник стояв на місці. Але юнаку здалося, начебто всередині щось заворушилося.

— Добре, добре, — промовила стара.

Потім вона запропонувала йому купити в неї чайник за п’ять мідяків.

Юнак вагався.

— Звісно, що чайник із маленьким драконом усередині мав би коштувати значно більше, ніж п’ять мідяків, — сказав він.

— Так і є, — сказала стара жінка. — Ти заплатиш його справжню вартість згодом, і заплатиш так, як ти ще не можеш собі уявити. Проте моя послуга вартує п’ять мідяків, і я не візьму ні більше, ні менше.

— Ви сказали, що дракон принесе мені добробут, — промовив юнак. — А тепер ви кажете, що це вартуватиме мені грошей. У що мені вірити?

— Він принесе тобі процвітання, і за це тобі доведеться платити, — відповіла стара жінка. — Ти пізнаєш велику мету й будеш щедро винагороджений. Але твоя праця не закінчиться до тих пір, допоки б’ється твоє серце.

Юнак обмірковував це. Він вагався, чи варт ризикувати всім своїм статком заради чайника старої. Але він не боявся тяжкої праці, і він жадав мети у своєму житті. І хлопець пообіцяв матері, що витратить її скарб, щоб покращити свою долю. Можливо, це його найкращий шанс.

— Гаразд, — промовив він. — Я беру його.

Юнак віддав свої п’ять мідяків.

— Ти зробив сміливий вибір, — сказала стара. — Яке твоє ім’я, юначе?

— Фелл, — відповів він. — Люсьєн Фелл.

— Майстре Фелл, — промовила вона, — дракон твій.

Розділ двадцять шостий. Завершення

— Отже, вирішує дракон? — запитала я.

— Вирішує дракон, — відповіла Джейн, дивлячись проте не на мене, а через стіл на старших.

— Скажімо так, думки різняться, — сказав низький чоловік.

— Саме тому ви, гірканці, такі важливі для нас, — промовила Джейн. — Ніщо не може трапитися з драконом. Це душа Феллсів. Якщо він страждає, страждаємо ми. Якщо він помре, нам прийде кінець.

Невисокий чоловік підняв свій пінцет і клацнув ним двічі в повітрі — клац, клац. Потім він взяв другий клаптик паперу і просунув у чайник.

— Відмова, — оголосив він.

І знову майже одразу з чайника відлунив звук запалення сірника, і клубок диму вилетів з його носика.

Бородань похитав головою.

— У нього кепський настрій, — сказав він.

— У нього нема терпцю на поганих покупців.

Усі очі були спрямовані на мене. Я не була впевнена, звідки я все це знаю, але я просто знала і все.

— І я б теж не стала, — додала я.

Тітка Клара вражено кивнула.

— Можливо, тобі варто було б стати Феллсом, — сказала вона. — Ще не пізно. У мене є племінник, з яким я можу тебе познайомити.

— Ні, дякую, — відповіла я.

— Хоча б подумай про це, — сказала вона. — Наші сім’ї разом. Із нас би вийшла гарна команда.

— Доволі, тітко Кларо, — промовила Джейн.

Жінка пирхнула.

— Ваше покоління занадто цінне, моя люба, — сказала вона. — Раніше про

1 ... 71 72 73 ... 100
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф"