Читати книгу - "Злочинна союзниця - імператриця? , Аліна Скінтей"

Потужна хвиля магії прокотилася по повітрю, насичуючи його іскристими частинками, що світилися, ніби розплавлене золото. Еліанора змогла відчути цю силу всім тілом: волосся на її руках стало дибки, а серце застукотіло з шаленою швидкістю. Їй вдалося прорвати діру в захисних заклинаннях світу Веалус. Вдалося прорватися крізь захисні чари й самого замку.

Прямо перед нею, наче зітканий з зірок, почав формуватися світловий портал. У повітрі виникли яскраві віхи 0 тонкі стрічки енергії, які почали закручуватися в орнамент, схожий на древні магічні символи. Світло було яскравим, але не сліпучим; воно грало перламутровими відтінками - золотом, сріблом, блакиттю, ніби розлите у плині водоспаду.

Поступово ці стрічки перепліталися, утворюючи мерехтливу діру. Краї порталу були гладкими й світилися, наче обрій під час східного сонця, а в центрі мерехтіла нескінченна глибина - здавалося, там оберталися вічні сузір'я. Портал видавав тихий гул, який нагадував дзвін тисячі маленьких дзвіночків, що створювали мелодію чарівної гармонії.

Магічна сила продовжувала співати в повітрі. Еліанора зробила крок уперед, відчуваючи, як портал затягує її теплими обіймами, запрошуючи до імператорського палацу. Це було і напрочуд дивовижним, і небезпечно водночас - як тримати у руках вогонь, але не обпікатися.

Це був найнебезпечніший крок її плану, але шляху назад не було.

Вона впевнено ступила вперед, виходячи з порталу до палацу. Перше, що вразило її, була велична тиша. Кам'яні стіни які поглинали звуки, створюючи атмосферу давнього спокою, який, здавалося, міг бути порушений будь-якої миті. Еліанора обережно вийняла з-під плаща артефакт — маленьку кришталеву сферу, яка світилася м'яким блакитним світлом. Цей артефакт був ключовим у її плані. Він мав деактивувати потужні захисні заклинання, якими палац був наповнений, мов павутинням. Вона торкнулася стіни, прошепотівши кілька слів древньою мовою, і кришталева сфера випустила невидиму хвилю енергії. У мить вона відчула, як захисна магія розчинилася, залишивши її непомітною для численних охоронних чарів остаточно.

Вона обережно крокувала коридорами, кожен поворот і закуток видавалися безпечно знайомими завдяки плану палацу, який вона вивчала місяцями. І все ж, її долоні вкривалися потом від напруги. Вона рухалася швидко, адже кожна секунда грала проти неї.

Нарешті, вона досягла дверей до особистих покоїв імператора. Величезні дерев'яні двері з різьбленим гербом імператорської династії стояли перед нею, як безмовні вартові. Еліанора затримала подих і витягла з сумки ще один артефакт. Це був маленький медальйон із рубіновим каменем у центрі, який міг занурити будь-кого у глибокий, чарівний сон.

Вона тихо відчинила двері, які з легкою скрипучою ноткою відчинилися перед нею. Усередині кімната була наповнена м'яким світлом місячних променів, що падали через високе вікно. Імператор спав на великому ліжку, здавалося, не підозрюючи про наближення небезпеки.

Еліанора ступила на м'який килим і наблизилася до нього, затамувавши подих. Їй не було часу розглядати його риси обличчя.

— Вибач, — прошепотіла вона майже несвідомо, активуючи медальйон і направляючи його енергію на імператора.

Рубін у центрі медальйона засвітився, і чарівна енергія почала огортати його, поглиблюючи сон. Його тіло розслабилося ще більше, ніби він занурився у найглибший сон, і Еліанора полегшено видихнула. Вона зробила це. Тепер у неї було лише кілька хвилин, щоб зробити те, заради чого вона сюди прийшла.

Еліанора знала, що її час обмежений. Після того, як вона вдало вислизнула з кімнати імператора, тримаючи серце в п’ятах і підозрюючи, що заклинання сну не буде діяти довго, її ноги мчали коридорами палацу до місця, куди вона прагнула — Зали Шепотів. Це місце було сховищем для найнебезпечніших і наймогутніших артефактів імператорської династії, і саме там знаходився її наступний об'єкт - Клинок Примар.

Вона зупинилася перед величними дверима Зали, прикрашеними древніми рунами, що майже дихали силою. В її руках вже світився артефакт — невелика кришталева сфера, яка допомагала знімати охоронні закляття. Еліанора вдихнула на повні груди, знаючи, що це було останнє випробування. Вона піднесла сферу до магічного бар'єра, який оточував клинок. Сфера засвітилася яскравим білим світлом, і захисна оболонка почала поступово зникати, ніби розчиняючись у повітрі.

Вона зробила крок уперед, її руки майже торкнулися клинка, коли раптово двері Зали з гуркотом відчинилися, і в кімнату увірвався імператор разом зі своєю охороною. Його присутність була як раптовий шторм, що руйнував усе навколо.

Імператор, за мить опинився ледь не в центрі зали Шепотів, виглядав втіленням непохитної сили. Його обличчя було висічене з каменю, очі горіли гнівом, і кожен рух виблискував холодною владою, немов сам простір навколо корився йому. З його правої руки зірвалися могутні темно-фіолетові сфери магічної енергії, наповнені чорною аурою, що пульсувала, наче живий організм.

— Тобі не втекти від мене! — його голос прорізав повітря, і навіть стіни палацу, здавалося, відгукувалися відлунням цього незламного наказу. Магічні сфери летіли в сторону Еліанори зі швидкістю блискавки, розрізаючи простір. Вони випромінювали загрозливу силу, немов чорні зірки, готові поглинути будь-яке світло на своєму шляху.

Вальдестріс знала, якби одна з цих сфер влучила, вона залишила б на жертві прокляту мітку — знак у формі розгалуженого чорного коріння, яке пускало свої мацаки в глибину сутності постраждалого. Це прокляття повільно витягувало магічну енергію, залишаючи жертву виснаженою, поки та не стала б безсилою оболонкою.