Читати книгу - "З Елеанор Оліфант усе гаразд"

* * *

Нарешті квартира стала чистою і майже вільною. Я заварила чашку чаю й оглянула вітальню. Не вистачало лише картини на стіні та кількох килимів. А ще нових рослин. Вибач, Поллі. Але зараз вистачить і квітів. Я глибоко вдихнула, підняла пуф і запхала його в мішок для сміття. Це завдання виявилося не з простих, тим часом я думала про те, який вигляд маю, обхопивши велетенську жабу та намагаючись притиснути її до підлоги. Я шморгнула носом і засміялася, я сміялася, доки не заболіло в грудях. А коли я нарешті підвелася та зав’язала мішок, з радіо залунала весела популярна пісенька, і я збагнула, що почуваюся… щасливою. Це було таке дивне та незвичне відчуття — легкість і спокій, ніби я ковтнула сонячного проміння. Сьогодні вранці я почувалася розлюченою, а зараз була спокійною та щасливою. Я поступово звикала відчувати спектр доступних людських емоцій, їхню інтенсивність і швидкість, з якою вони могли змінюватися. До сьогодні, щоразу, коли емоції та почуття загрожували порушити мій спокій, я швидко їх запивала, заглушуючи. Це дозволяло мені існувати, але я почала розуміти, що зараз мені потрібне щось більше, я прагнула цього.

Я винесла сміття вниз, а коли повернулася в квартиру, то помітила що всередині пахне лимонами. Мені було приємно увійти. Я збагнула, що зазвичай не помічала свого оточення. Це нагадало мені ранкову прогулянку до офісу Марії Темпл: коли зупиняєшся на мить, щоб роздивитися навколо, помічаєш усі дрібниці, це змушує почуватися… легше.

Можливо, якщо у вас є друзі чи сім’я, вони допомагають вам помічати дрібниці частіше. Вони навіть можуть вам вказувати на них. Я вимкнула радіо та сіла на диван, п’ючи ще одну чашку чаю в цілковитій тиші. Усе, що я чула, — це вітер, який тихо свистів крізь відчинене вікно, а ще сміх двох чоловіків на вулиці. Це був звичайний день посеред тижня. У цей час я зазвичай сиджу на роботі, спостерігаючи, як стрілки годинника наближаються до п’ятої, чекаючи на час піци та горілки, а потім вечір п’ятниці перетікає в три довгі ночі забуття до понеділка. За винятком чарки, випитої в пабі, я вже кілька тижнів не пила горілки. Я завжди думала, що вона допомагала мені заснути, але насправді зараз мій сон став кращим, ніж будь-коли, і мене не гризуть тривожні думки.

Електронний шум наполохав мене так, що я мало не розхлюпала чай. Хтось надіслав мені текстове повідомлення. Я побігла в коридор по телефон. На екрані з’явилася іконка крихітного конверта:

Що робиш увечері? Я можу зайти? Маю для тебе сюрприз! Р.

Сюрприз! Я відразу написала відповідь:

Так. Елеанор.

Раніше ніхто не запитував, чи можна зайти до мене в гості. Соціальний працівник призначав зустріч, а людина, яка знімала покази лічильника, приходила без попередження. Розуміючи, що попередні візити Реймонда були для нього не надто приємними — чи для мене, — я вирішила виправитися. Я накинула куртку та вирушила до крамниці на розі. Містер Дюван відірвався від газети, коли почув оповіщення. Мабуть, це щоденне дзенькання вкрай його дістало. Він обережно посміхнувся. Я взяла кошик і поклала в нього молоко, чай «Ерл Грей» і лимон, якщо Реймонд надавав перевагу такому напою. У рядах я провела чимало часу, бо не могла зробити вибір. Зрештою, я обрала печиво «Гарібальді», кинувши до кошика ще пачку рожевих вафель, — очевидно, непогано пропонувати гостям варіанти. А може, Реймонду закортить чогось солоного? Тому я взяла ще й вершковий крекер і пачку сирних чипсів. Усі бази прикриті.

Я стояла в черзі з кошиком, не підслуховуючи, але мимовіль почула розмову однієї пари, яка стояла переді мною. Зрештою я відчула, що необхідно втрутитися та допомогти.

— Це таджин, — сказала я.

Жодної відповіді. Я зітхнула й знову нахилилася вперед.

— Таджин, — повторила я, вимовляючи звуки повільно й чітко і, мені здалося, з дещо французьким акцентом.

— Перепрошую? — промовила жінка беж жодного натяку на прохання. Чоловік просто дивився на мене, його погляд можна було описати як «помірно ворожий».

— Хіба ви не пам’ятаєте слóва, яке позначає те, що ви описали як «керамічний горщик з конусоподібною кришкою, який Джудіт (ким би вона не була) додала у свій весільний перелік», що змушує вас, — я кивнула на жінку, — описувати її як «претензійну корову».

Я насолоджувалася рухом свого вказівного пальця, поки говорила це.

Вони мовчали, тому я наважилася продовжити.

— Таджин — традиційний посуд для приготування страв, який винайшли в Північній Африці, — послужливо сказала я, — його роблять з обпеченої глини, оздоблюючи барвистою глазур’ю. А ще це назва рагу, яке готується в цьому посуді.

Рот чоловіка почав розтулятися, а рот жінки змінювати свою форму з дуже тонкої нитки до напруженої лінії. Вона повернулася до чоловіка, і вони зашепотілися, час від часу повертаючись, аби зиркнути на мене.

Більше ніхто нічого не казав, хоча вони витріщалися на мене, коли виходили з крамниці, заплативши за свої покупки. Жодної подяки. Я помахала їм рукою на прощання.

* * *

Містер Дюван тепло мені усміхнувся, коли я нарешті дійшла до каси.

— Рівень грубості й цілковите нерозуміння гарних манер завжди засмучує, містере Дюван, — мовила я, хитаючи головою.

— Міс Оліфант, — посміхнувся він з розумінням. — Радий знову вас бачити! Гарно виглядаєте.

Я відчула, як щиро усміхаюсь у відповідь.

— Дуже вам дякую, містере Дюван, я теж рада вас бачити. Чудовий день сьогодні, чи не так?

Він кивнув, усе ще усміхаючись, і просканував мої покупки. Коли він усе зробив, його усмішка трохи зів’яла.

— Ще щось, міс Оліфант?

Пляшки позаду нього мерехтіли, відбиваючи сяйво ламп на стелі — червоні, золотаві й прозорі.

— Так, — промовила я. — Мало не забула.

Я нахилилася до стенда з газетами й взяла примірник «Телеграф» — мені кортіло знову сісти за кросворд.

* * *

Повернувшись додому, я увімкнула газову плиту й дістала чашки для чаю. Мені хотілося, щоб вони були з одного набору, але я була впевнена, що Реймонд на це не зважатиме. Я нарізала лимон і виклала печиво сходинками по колу на свою найкрасивішу тарілку, ту, оздоблену квіточками. Я вирішила поки не викладати солоне печиво. Не треба божеволіти.

Через нестачу практики я встигла розв’язати лише половину кросворда, коли пролунав дверний дзвінок, трохи пізніше, ніж я очікувала. Для того щоб утамувати спазми голоду в