Читати книгу - "Сокіл і Ластівка"

Єдиним виправданням мені може слугувати те, що провулок, в якому це сталося, зовсім не освітлювався. Якби не місяць та зірки, темряву без перебільшення варто було назвати глухою.

З мороку зі швидкістю хижаків, які кидаються на здобич, вискочили три тіні.

Один чоловік ззаду кинувся на Летицію, обхопив за плечі і приставив до горлянки ножа. Ще двоє взяли під руки штурмана.

— Ану, поверни його пикою до місяця, — долетів хриплий голос, який говорив англійською. Логану рвучко задерли голову. — Це він! Я не помилився!

Перше заціпеніння, природне за таких обставин, минуло. Я приготувався до бійки. У мене великий, напрочуд міцний дзьоб. Я ніколи не пробував, чи можна ним пробити людську скроню, але тепер був готовий спробувати. Я мирний папуга, принциповий ворог всілякого насилля; я люблю людей, та моя вихованка мені дорожча за принципи і за все людство вкупі.

Я кинувся вниз, цілячи ворогові трохи вище вуха. Не знаю, вдалося б мені його вбити чи тільки оглушити. Від знайомства з моїм дзьобом розбійника врятувало те, що саме цієї миті він сказав:

— Стій тихо, хлопче, і тобі нічого не буде. Нам потрібен не ти.

Я здійснив вихід із крутого піке прямо над головою грабіжника. Він так і не зрозумів, що над ним шурхотіла крилами не випадкова нічна птаха, а, можливо, сама смерть.

Я вже казав, що бачу в темряві набагато краще, ніж люди. Не випускаючи з поля зору негідника, який тримав Летицію (він був у пошарпаному шотландському береті), я роздивився решту.

Один був широкоплечий, з лисою чи голеною довбешкою — вона злегка виблискувала у місячному світлі. Інший, з хрипким голосом, видався мені схожим на підозрілого суб’єкта, що ховався біля будинку Нани.

Моя здогадка відразу підтвердилася.

— Я казав вам: рано чи пізно Гаррі заявиться провідати свого виродка! — радів хриплий, розмахуючи пістолетом перед носом у штурмана.

— Ти головатий, Джиме, — сказав лисий, тримаючи Логана ззаду за руки. — Ну що, рудий щуре, поговоримо?

— Залюбки, Гарбузе, — відповів Гаррі, який, варто віддати йому належне, не втратив самовладання. — Я готовий відповісти на будь-які запитання. Тільки… — І він промовив щось дуже тихо — я не розібрав.

Не розчув і Джим.

— Що-що?

Він нахилився вперед, і Логан раптово буцнув його чолом у ніс — дуже сильно, так що хриплий гепнувся дупою на землю. Одночасно спритний ірландець підбором хвицонув Гарбуза по нозі, вивільнився і відскочив у бік. У руці його, брязнувши клинком по піхвах, зблиснула шабля.

— Ось ти як?!

Лисий теж оголив зброю, криця задзвеніла об крицю. Джим, тримаючись за роз’юшеного носа, цілив у Логана з пістоля, але меткий ірландець ні миті не стояв на місці. Він робив фальшиві рухи, присідав, крутився довкола власної осі.

Той, що тримав Летицію, попередив:

— Не здумай сіпатися. Зараз твого друга втихомирять.

Постріл нарешті пролунав. Джим цілив штурманові в спину, але той — наче у нього на потилиці були очі — саме присів, і куля влучила в груди Гарбузу. Шабля вилетіла з пальців горопахи і зачепила ліву руку ірландця. Лайнувшись, Гаррі схопився за поранене місце, голомозий. же з жалісним стогоном упав горілиць.

Джим відкинув свою розряджену зброю і наскочив на Логана з довгим тесаком, однак штурман вже отямився від удару. Він відбив доволі незграбний рубаний удар, зробив випад — широкий клинок простромив нападаючого наскрізь.

Побачивши, що справа повертає на лихе, третій бандит (його імені я так і не дізнався), відштовхнув Летицію і кинувся навтьоки.

— Тримайте його, Епіне! Не дайте втекти! — крикнув Логан, кинувшись за ним.

Але від моєї дівчинки не було пуття. Вона стояла і вся тремтіла. Навряд чи хто-небудь наважився б судити її за слабкість. Напад стався так знагла, а сутичка була такою короткою і кривавою, що навіть чоловік не з полохливих розгубився б — особливо, якщо не має звички до бійки. Адже й мені, старому морському волоцюзі, який усякого надивився за свого віку, знадобилося кілька секунд, щоб взяти себе в руки. Тобто в кігті.

— Не втечеш! — Гаррі витягнув звідкись з-під каптана пістоль, звів курок і вистрелив.

Сплеснувши руками, шотландець упав. Судячи з того, що з нього злетів берет, а також з характерного хрускоту, куля влучила прямо в потилицю.

— Вбитий! — прикро скрикнув Гаррі, нахиляючись над тілом. — Наповал! А я ж цілив у лопатку!

Він підбіг до Джима.

— І цей сконав! Яке горе!

Повернувся до підстреленого Гарбуза — і швидко оголосив:

— Цього я на себе не записую. Я тут ні до чого, — сварливо сказав штурман, задерши голову до неба. — Кулю послав не я!

Я здогадався, що він з’ясовує стосунки з Всевишнім.

— Горопашний я чоловік. — Гаррі був невтішним. — Це жорстоко! Щойно я був у плюсі, і ось знову в мінусі. Трикляті бовдури! Вони не залишили мені виходу… Та ще й руку поранили. Перев’яжіть мене, Етне. Я стікаю кров’ю!

Ще не вгамувавши тремтіння, Летиція задерла йому рукав. Рана виявилася неглибокою. Та ірландець бідкався:

— Мені боляче! А для справи знадобляться обидві руки!

— Якої справи?

— Тієї, про яку я хочу вам розповісти. Але тепер розмова відкладається. Дві смерті — лихе віщування. Я не можу відразу повернути Йому борг, але принаймні зобов'язаний зробити перший крок. Прощавайте, Епіне! Побалакаємо завтра.

Він підтюпцем побіг провулком, притримуючи перев’язану руку.

— Куди ви?

— В бордель! Я маю посіяти нове сім’я! Адже врожай буде тільки через дев’ять місяців!

О, люди, які ж ви смішні з вашими несусвітніми віруваннями і забобонами! Гаррі Логан із вас — ще не найбільш несусвітній.

Розділ шістнадцятий

Щось починає прояснюватися, а щось заплутується ще більше

Ірландець побіг «сіяти сім’я», а ми залишилися у темному провулку, в оточенні мертвих тіл.

Одне з них, утім, ще подавало ознаки життя. Голомозий розбійник на прізвисько Гарбуз ворушився і жалібно стогнав. Певно, згадавши про свої лікарські обов'язки, а може, просто зі співчуття, Летиція наблизилася до пораненого.

— Нічого не бачу, — пробурмотіла вона. — Треба перетягнути його на відкрите місце…

Взяла під пахви і відтягнула до рогу, де тінь від будинків не затуляла місяць. Гарбуз прохрипів: «Залиш мене… Боляче! Будь ти