Читати книгу - "Беру свої слова назад"

В цій же постанові йшлося: «Доручити нач. Генштабу т. Жукову загальне керівництво Південно-Західним і Південним фронтами, з виїздом на місце. Доручити т. Мерецкову загальне керівництво Північним фронтом, з виїздом на місце».

Постанову Політбюро від руки писав особисто Маленков. Жуков був у кабінеті Сталіна і доводив зміст документа до всіх виконавців, у частині що їх стосується. Виїзд політичних і військових лідерів першої величини до західних кордонів був вирішений не 22 червня після німецького нападу, а 21 червня, до нападу.

Мерецков негайно відбув до Ленінграда, Покровський - у Брянськ, а Маленкова, Будьонного й Жукова затримав Сталін. 21 червня Жуков уже віддавав накази про виконання рішення Політбюро і сам готувався його виконувати. Тому Сталіну нічого було «приблизно о 13 годині 22 червня» телефонувати Жукову і другий раз повідомляти рішення Політбюро. Жуков давно про це рішення знав, і Сталін знав, що Жуков знає.

Жуков підозріло точний: приблизно о 13 годині... хвилин через 40 був у повітрі...

Коротше, о 14 годині Жуков (за його розповіддю) вже летів. Навіщо нам повідомляють ці подробиці? Чи не все одно, о 10 годині зателефонував Сталін, о 12 або о 15? Чи велика різниця - через 40 хвилин стратег був у повітрі або через пару годин?

Дивує тут ось що. Директива No 3, яка, як пише Жуков, «передбачає перехід наших військ до контрнаступальних дій із завданням розгрому противника на найголовніших напрямках, притому з виходом на територію супротивника», - це документ найбільшої важливості. На кінець 22 червня 1941 року верховне керівництво Радянського Союзу, оговтавшись від першого потрясіння, віддало командувачам військами фронтів перший конкретний наказ: що кому належить робити. У своїх мемуарах начальник Генерального штабу Жуков згадав, що нічого не їв цілий день. Він згадав про добрих льотчиків, про міцний чай і бутерброди, але забув навести текст найважливішого документа війни.

З розповіді Жукова ми тільки дізнаємося, що:

а) Директиву No 3 він не писав;

б) він її не читав;

в) Директива No 3 була нездійсненною, тобто дурною і злочинної;

г) він сумнівався в розумності Директиви No 3, він пропонував розібратися в обстановці, а вже після того віддавати накази;

д) рішення направити Директиву No 3 у війська він не приймав, усе було вирішено без нього, за його відсутності;

е) підпис стратега з'явилася під Директивою No 3 не з його волі, а тому, що так наказав Сталін, тому, що справа все одно була вже вирішеною.

А ми прикинемо: чи не занадто легковажно поводиться начальник Генерального штабу, підписуючи в перший день війни директиву, яку не читав? Чи стане поважаюча себе людина підписувати документ, зміст якого йому передали телефоном у двох словах, не вдаючись у подробиці?

Жуков був нібито не згоден зі змістом директиви, але підписав не дивлячись. Куди ж поділася хвалена принциповість генія стратегії? І не треба нам розповідати, що питання все одно було вирішене, тому не мало значення, є під директивою підпис Жукова або її немає. Про це слід було не нам через десятиліття після війни розповідати, про це треба було сказати ТОДІ тим, хто директиву склав: раз питання вами, дорогі товариші, вирішене, ви її й підписуйте. Раз мій підпис все одно нічого не змінює, то давайте без нього обійдемося. Ваших, любі друзі, підписів достатньо.

Тепер повернемося до поїздки Жукова до Тернополя.

Отже, випивши міцного чаю і підкріпившись бутербродами, Жуков, як він повідомляє, полетів до Києва. Розрахунок часу кожен може робити самостійно. Скільки часу буде потрібно гвинтовому «Дугласу» до Києва? Відстань - 860 кілометрів. Максимальна швидкість 330 км/год біля землі, 350 - на висоті. Своїх рішень не нав'язую, рахуйте самі. Але літак на максимальній швидкості весь час не може летіти. Спочатку набрати висоту треба, потім - спуск. Ось долетіли. Сіли. Зарулили. Почекали, поки зупиняться гвинти. Вийшли на травичку. Підкотили машини. Сіли. Поїхали. Київ - не Москва. Аеродрому в центрі міста немає. І шлях не близький. Це зараз асфальт лежить. Тоді не було. Наші дороги, як відомо, мають підкидальну силу. Не розженешся. Перший день війни на закінченні. Військове положення вже введене. Тому на мостах і перехрестях кордони НКВС: Стій! Куди преш?! Документ покажи!

Тут два варіанти.

Перший: Проїжджайте!

Другий: Ох, пройдисвіти фашистські, підпис самого товариша Сталіна зробили!

«Професор диверсійних наук» полковник Старинов розповідав, що мав безліч неприємностей з патрулями НКВС саме тому, що документи його були підписані маршалом Тимошенком. Ось це й викликало підозри. За це його ніде не пропускали. За це його ледве до стінки не поставили.

Гаразд. В'їхали в Київ. Як пише Жуков, «до кінця дня». Коли мова йшла про виліт з Москви, там години та хвилини в оповіданні миготіли. Тут ясності поменшало. І недарма. Трохи пізніше побачимо причину. Що таке «кінець дня», судити не беруся. 22 червня - найдовший день року. О 4 годині - день у розпалі. Та й не можна було, вилетівши з Москви в районі 14.00, долетіти до київських аеродромів до 16.00. І до 17.00 теж сумнівно. А потім ще до ЦК добратися. Потім зустрілися з Хрущовом. Поговорили. До Москви зателефонував, ще поговорили.

Тепер - у Тернопіль на машинах.

Найкоротший шлях - 431 кілометр (Атлас автомобільних доріг СРСР. М. 1983. С. 21). Стратег повинен був промайнути через Калинівку, Васильків, Ксаверівку, Гребінки, Білу Церкву, Шамраївку, Сквиру, Ружин, Козятин, Комсомольське, Корделівку, ще через одну Калинівку, Вінницю, Літин, Летичів,