Читати книгу - "Заборонені чари"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— К-кейт-те, — прошепотіла вона. — Й-я б-боюсь.
— Не бійся, — сказав він. — Уже все позаду.
Тим часом вуйко Ховрань наказав одному зі слуг запалити в кімнаті свічки, а іншому перевірити, чи живий грабіжник. Слуга схилився над здорованем і невдовзі повідомив, що той живий, але зомлів від удару. Господар віддав розпорядження прибрати грабіжника з ліжка і міцно зв’язати, а сам підійшов до вікна і висунувся з нього мало не до пояса.
— Агов! — гукнув він, і Кейт зрозумів, що, незважаючи на пізню пору, внизу почали збиратися люди. — Що з тим хлопаком?
Йому щось відповіли, але Кейт не розчув, що саме.
— Ага. Ну, тоді хай хтось викличе… Вже? Тим краще.
Вуйко Ховрань щосили смикнув за мотузку, прокоментував: „Диви як міцно прив’язали!“ — потім відійшов від вікна і сказав:
— Другий злодій мертвий. Розтрощив собі голову. — Він зробив паузу й пильно поглянув на Кейта. — Тепер, пане Влош, прошу розповісти, як усе було.
Кейт плутано виклав свою версію подій. Загалом вона відповідала істині, лише не було згадано про шокер. Він сказав, що грабіжник підкрався до ліжка з його боку, вочевидь, з наміром перерізати йому горло вві сні, але він відкотився вліво й потяг за собою Джейн. Поки грабіжник перелазив через ліжко, Кейт устиг схопити стільця і вдарити його по голові, а потім підбіг до вікна і виштовхнув на вулицю другого грабіжника, який затримався через Джейнин крик. Наприкінці Кейт так захопився розповіддю, що майже перестав припускатися помилок у мові.
Вислухавши його, вуйко Ховрань скрушно похитав головою:
— Вам надзвичайно пощастило, пане Влош. Ви виказали подиву гідну реакцію та спритність, але водночас — кричущу необачність. Ці злодії напевно знали, що в мене зупинилися дуже заможні чужоземці, про це відомо всій окрузі. А коли вони побачили, що ви не зачинили на ніч вікна, то просто не змогли встояти перед такою спокусою. Непростима дурість з вашого боку… ви вже даруйте за різкість. Якщо вам так душно спати, лишили б відчиненим вікно, що веде у двір. Там я маю дюжину собак, вони б умить зчинили галас, завидівши на даху нічних гостей.
— А я інакше думав, — збентежено відповів Кейт, який насправді зовсім не подумав про те, що відчинені на ніч вікна можуть становити загрозу. — Я думав, що злодії з вулиці лазити лякатимуться.
— Як бачите, не злякалися, — вуйко Ховрань зітхнув. — Ви мене вражаєте своєю наївністю, пане Влош. Ще й надумали їхати до Ібрії — а там, повірте мені, злодії нахабніші за наших і можуть напасти на вас посеред дня на людній вулиці. Ви багата людина, подорожуєте з красунею-дружиною, але без охорони, розкидаєтеся грошима наліво й направо… Заради Спасителя! Хіба не зрозуміло, яка ви ласа здобич для розбійників? Подбайте хоча б про пані Влош!
— Я… Ми мали охорону, — промимрив Кейт. — Мій слуга був наш охоронець. Вельми сильний, вельми швидкий, вельми грізний.
Ще першого дня Кейт пояснив господареві, що свою прислугу вони залишили в Речко. Мовляв, під час подорожі його слуга зробив живота Джейниній покоївці, і коли ваґітна дівчина не могла далі супроводжувати їх, вони мусили відпустити її. І слугу разом з нею — не можна ж розлучати закоханих.
— То найміть нового, — порадив вуйко Ховрань. — Мишкович не якесь Речко, тут маєте широкий вибір. Без охоронця до Ібрії краще не потикатися.
— Сказати легко, зробити важко, — зауважив Кейт. — Потрібен чесний і вірний людина, щоб не задумав зрадити нас за наші гроші.
Господар гмикнув.
— Атож, маєте рацію. Важко знайти надійних людей у незнайомому місті. Якщо ви мені довіряєте, можу запропонувати вам за слугу Яруслава — мого двоюрідного небожа з жінчиного боку. Ярусь хлопець порядний, правда, ще молодий, зате дужий та меткий. А паніною покоївкою може стати Елішка. Вона гарна й працьовита дівчина, мені шкода її відпускати. Проте вчора Елішка мені всі вуха протуркала, так хоче побачити світ, та й заробити трохи грошей на посаг вона не проти. А ще їй дуже сподобалася пані.
— Ел-лішк-ка ч-чарів-вне д-дитя, — озвалася Джейн.
— За неї і за Яруся можу цілком поручитися, — вагомо додав вуйко Ховрань.
— Велика подяка, господарю, — сказав Кейт. — Ми будемо роздумувати про вашу… над вашою пропозицією.
З вулиці почувся цокіт копит об бруківку та кінське іржання. Вуйко Ховрань визирнув у вікно і промовив:
— А от і варта прибула. На чолі з самим сотником Котятком. — Якусь мить він вагався, чи не піти особисто зустрічати їх, та потім вирішив залишитися. — Бушко, піди запроси до нас пана сотника.
Один зі слуг хутко вийшов.
А Кейт підвів сестру до стола, всадовив її в крісло й налив їй повного келиха вина.
— Випий, Джейн. Тобі одразу покращає.
— Т-так… Т-твой-я п-прав-вда, — погодилась вона, взяла до рук келиха й одним духом вихилила його. — М-можна ще?
Кейт налив їй ще півкелиха, а решту вина, що залишалося в пляшці, випив сам. Помітивши це, вуйко Ховрань визирнув до передпокою й гукнув у коридор, де зібралися інші його підлеглі та розбуджені галасом пожильці:
— Золтане, принеси ще вина. Найліпшого. А ти, Невено, ходи сюди. Треба поміняти панові та пані постіль.
До кімнати ввійшла огрядна жінка середнього віку і, гидливо зиркнувши на зв’язаного грабіжника, стягла з ліжка брудне, заляпане кров’ю простирадло. Вона явно збиралася цим і обмежитись, але вуйко Ховрань виразно глянув на неї, і Невена взялася знімати пірнички з подушок. Потім вона, знову ж скоряючись поглядові господаря, додала до загальної купи й простирадло з-під ковдри.
Нарешті прибули вартові. Їх виявилося троє, і першим ішов високий ставний чоловік років тридцяти п’яти з хвацькими гусарськими вусами. Вуйко Ховрань уклонився
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заборонені чари», після закриття браузера.