Читати книгу - "Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон"

— Все правильно!

— Тож, моє слово важить більше його слова?

Юрист кивнув на знак згоди.

— Ми з Оленою не вбивали Петра Тефаняка. Обвинувачення проти нас довго не протримається. Неможливо, щоб хтось бачив, як ми скоюємо цей злочин, бо ми його не скоювали.

Упевненість клієнта заспокоїла метра Ляпуента, але те, що він говорив, не відповідало відомостям, які він мав.

— Дехто бачив вас, як ви йшли від того місця, де пізніше знайшли жертву, — сказав він.

— Справді? І хто ж той свідок?

— Поліна Тефаняк.

— А де знайшли Петра?

— Неподалік від місця, де затримали мадам Тефаняк і вас.

— Прошу, коли говорите про Олену, не називайте її мадам Тефаняк, — попросив Александр, йому було огидно чути це прізвище.

— Але саме так вона і зветься. Той факт, що вона була одружена з жертвою, і є тим мотивом, що пов’язує вас із цим убивством.

— Нам не було потреби вбивати Петра, щоб звільнити Олену. Їхній шлюб був за домовленістю, вона збиралася покласти йому край одразу після народження нашої дитини.

Александр розповів метру Ляпуенту історію Олениного шлюбу за домовленістю й повідомив причини, через які Олена й Петро пристали на нього. Адвокат був скептичним.

— Така домовленість мені видається шитою білими нитками. Ви справді цьому вірите?

Александр підхопився на ноги. Підійшов до єдиного вікна в кімнаті й подивився через металеві ґрати. Оленині слова, наче відбиток спокою, спали йому на пам’ять. Він зупинився перед адвокатом.

— Може, в це й важко повірити для такого, як ви, з вашим життєвим досвідом, та спробуйте поставити себе на місце юної вісімнадцятирічної дівчини, яка завжди жила в безпеці під батьківською опікою і яка зі своїм десятилітнім братом опинилася сам на сам із людською ворожістю одна в чужій країні, що воює проти її країни. Її зрадив той, на кого вона сподівалася, негідник, що обікрав їх, лишивши без цента в кишені. До всіх тих нещасть у Різдвяну ніч квартира, у якій жили Тефаняки, єдині, кого вона знала в Монреалі, згоріла. Вона, ризикуючи своїм життям, рятує із самого осередку вогню глухонімого хлопчика і його сестру Поліну — ту, яка сьогодні нас безпідставно звинувачує. Внаслідок пережитого вона втрачає свідомість. У цей час її молодшого брата забирають до сиротинця. Віталій — найдорожча для неї людина, і вона обіцяла йому, що вони завжди будуть разом. Олена ж — юна неповнолітня дівчина, яку здолали обставини. Мадам Робертс робить їй пропозицію, про яку я вам щойно казав. Як ви вчинили б на її місці?

Метр Ляпуент підвівся.

— Потрібно знайти мадам Робертс, — заявив він рішуче.

— Її чоловік М’юрей — один із командирів 22-го Королівського Полку. Пригадую, Олена згадувала про це.

— Прекрасно! Це має допомогти знайти її. Коли вона підтвердить ваші слова, стане набагато важче підтримувати мотив. Докази проти вас непрямі. Свідок, якого знайшли, не бачив, як ви скоювали злочин. Але є другий свідок, який може зашкодити вам.

— Просто смішно! Я ненавидів його, але я не вбивця.

— Влад Ґалка, це ім’я вам про щось говорить?

— Ні.

— Він перекладач у Спіріт Лейку.

— Мені шкода, та я зустрічав багатьох людей, коли постачав товари до табору, але не пригадую всіх імен.

— Мадам Тефаняк... вибачте, Олена зникла, і ви приїхали до Ліллієнвілля з вашим братом Жозефом, щоб узяти участь у пошуках.

— Так, я добре пам’ятаю її зникнення, коли її чоловік зґвалтував її.

— Влад Ґалка бачив, як ви схопили Петра за комір і кричали до нього: «Якщо це ти зробив, ти не встигнеш покаятися».

Почуття, пережиті того дня, вигулькнули на поверхню Александрової пам’яті.

— Я міг щось схоже сказати, але не думав про таке. Міг би побити його, але ніколи не думав убивати... А цей Ґалка, він свідчитиме?

— Так.

Запала глибока мовчанка. Метр Ляпуент щось записав, перш ніж продовжити.

— Думаю, у того Петра Тефаняка були й інші вороги, окрім вас.

— Звичайно! — спонтанно відповів Александр. — Вам достатньо розпитати сержанта-майора Овена Мартінса, одного з керівників табору Спіріт Лейку, який багато разів садив його до карцеру. Та щоб хтось хотів його вбити...

Александр зрозумів увесь тягар звинувачень, висунутих проти нього.

— Я в поганій ситуації, так?

— Ваш захист не буде простим, — визнав адвокат, — та докази непрямі. Я не можу обіцяти вам свободу, але маємо уникнути смертної кари.

— Смертної кари? Моє положення таке погане? Я невинний! Молю вас, шукайте винного в іншому місці.

— Уже шукаю, будьте певні, що я вам вірю й зроблю все можливе, щоб вас захистити, — заспокоїв його метр Ляпуент.

Він підвівся, щоб іти.

— Якщо я дам вам лист, — спитав Александр, — чи погодитеся ви його передати?

— Якщо тільки отримувач не мадам Олена. Вона теж проходить звинувачуваною по нашій справі. Вам заборонено контактувати з нею.

— Ні, йдеться не про Алю. Я хочу написати одному військовому, у нього є власність в Амосі, неподалік від табору Спіріт Лейк.

— Тоді я перешлю вашого листа.

Повернувшись у камеру, Александр намагався утішати себе тим, що в нього є син. Та раптом подумав, що не бачитиме, як він росте, якщо його визнають винним у вбивстві. Єдине, що він міг тепер, — намагатися зробити неможливе, щоб він і його мати були в безпеці. У нього була сім’я, і його завдання — піклуватися про неї, навіть якщо для цього доведеться пожертвувати власним щастям. Він узяв зошит, який дала йому Імельда, й написав Етьєну Лєпіну.

* * *

Дванадцятого червня, ранок, озеро Духу, спокійне, як скло, виблискувало в перших променях світанку. Сидячи в кінці причалу, сержант Лєпін споглядав появу сонця над верхівками ялин. Напередодні він отримав лист від Александра Лявальєра, у тому посланні його друг просив про допомогу.

Минулого літа, коли Етьєн зустрічався з Розен, обидва чоловіки заприятелювали. Восени молода індіанка, нікого не попередивши, втекла з резервації, щоб приєднатися до іншого племені на американському кордоні, й Аранк не зміг йому пояснити рішення сестри. Етьєна, якого кинула за загадкових обставин кохана ним жінка розвилась глибока неврастенія. Тож взимку він не виїжджав із табору Спіріт Лейк і жодного разу не ходив до Ліллієнвілля. Про Оленину вагітність довідався, коли повернувся Аранк. Кілка днів по тому на його превелике здивування її й Александра було затримано та звинувачено у вбивстві Петра Тефаняка.

А ще він дізнався, що повернулася Розен...

Він вирішив,