Читати книгу - "Трохи відчайдушної слави, Емілі Теш"

«Ми напоїли тебе на твій день народження, і ти мені про це сказала», — сказала Клео, коли Кіра промовчала. «І ти плакала. Тоді вчора ввечері ви приховали людей-відступників — ви вже знали їх? Вал, що відбувається?»

«Я не можу пояснити, — сказала Кіра.

«Ми відправляємось у п’ятницю», — сказала Клео. «Подумайте про Віктрікса. Прро вашу службову присягу. Вашу кар’єру».

«Я не твоя дурна подружка», — хотіла різко відмовити Кіра, але це була брехня. У неї були такі ж спогади, як Вал, і її точні й освічені думки. Це був світ Вал, і вона прожила тут усе своє життя. Кіра була тут фальшивою. Вона не була нічим іншим, як набором спогадів, накладених на мозок Вал Мудрістю. Хто міг сказати, що все це колись було реальним? Як ти могла це довести? Такого ніколи не було.

«Це інопланетянин?» – сказала Клео. «Що він тут робить?»

«Будь ласка, не намагайся мене зупинити», — сказала Кіра. «Я не хочу сваритися».

Клео міцно стиснула губи, задумавшись. «Скажи мені, що ти робиш», — нарешті сказала вона. «Мені потрібно знати».

«Немає такого поняття, як Провидіння», — сказала Кіра. «Це Мудрість, і вона зламана, і вона руйнує світи. Я збираюся покласти цьому край».

«Що? Ні, це божевілля. І чому ти?» – запитала Клео. «Це не має сенсу, Вал. Я дзвоню…”

«Ми втрачаємо час, — сказав Магі.

Ісо сказав: «Мені шкода. Це простіше».

Кіра відчула легке тремтіння примари надреальної сили, коли Ісо згинав тканину Всесвіту. Він зойкнув від болю, і на його обличчі розкрилася ранка, яка мляво закровоточила. Його кров була напрочуд червона.

Клео впала на коліна.

— Ні, ні, — сказала Кіра. «Навіщо ти це зробив?»

Клео закрила обличчя руками. Вона тремтіла. Кіра підбіг до неї й теж опустився на коліна. Потім вона зупинилася. Вона не знала, що робити. Клео перехопила подих. Тоді вона відняла руки від обличчя й схопила руки Кіри. Кіра думала, що її ось-ось вдарять. Але натомість Клео притягнула її сильно й швидко. «Ти мій друг», — подумала Кіра чи Вал і міцно обійняла її. Клео плакала, її обличчя було на плечі Кіри. Кіра теж хотіла плакати.

«Ох, гаразд», — сказала Клео здавленим голосом. «Тепер це має набагато більше сенсу».

— Ти пам’ятаєш… — сказав Кіра.

— Горобці, — сказала Клео. «Ми були Горобцями. О Боже».

«Клео».

«О Боже, о Боже», — прошепотіла Клео. «Ой, це вони. Жанна. Віка та Арті. Зенобія, Лізабель — о Боже. Ваше побачення?»

«Так».

«Вона знає?»

«Ні».

«Дякую» - сказала Клео.

«Вибач», — сказала Кіра. «Мені дуже шкода».

«Ну, це дещо нове». Клео видала дивний булькаючий звук; сміх. «Велика Валькірі. Наш безстрашний лідер. Ти втекла».

«Вибач».

«Я ніколи в житті не була такою ревнивою».

«Клео…»

— Жанна померла, — сказала Клео. «Кисневий збій в одному з тих лайнових старих дротиків. Через тиждень».

«Клео…»

«Хтось поскаржився на те, що Арті і Вік дивачки. Вони відправили Арті в Розплідник. Ти ніколи не повідомляла про них. Вони нікого не кривдили».

«Клео…»

«Вони забили мене до напівсмерті за те, що я відпустила тебе», — сказала Клео. Її очі були темні й вологі, вдивлялись у світ, якого ніколи не було.

«Це все нереальне», — сказала Кіра. «Це реальний світ. Цей».

«Я поклялася, що вб’ю тебе, якщо матиму можливість», — сказала Клео. «Ти сука, Валькірі. Ти жахлива сука».

«Мені шкода», — сказав Кіра. «Мені дуже шкода».

Клео знову схопила її, ще міцніше. — Провидіння, — сказала вона. «Ти шукаєш Джоле, чи не так? Це зробив він».

«Так».

— Добре, — сказала Клео. «Я вас прикрию. Покажи йому пекло від мене».

«Я… Що?»

«Я сказала те, що сказала». Клео встала. Вона витерла очі. Її вираз обличчя був середнім між гарчанням і усмішкою. «Гей, ти, — сказала вона. «Маджо. Як би тебе не звали».

Ісо сказав: «Так?»

«Хай, — сказала Клео. «Хай, я сподіваюся, ти помреш. Йди, якщо йдеш, Валькірі. Цього разу я не вдарю тебе. Я теж не хотіла тебе порізати минулого разу».

— Я знаю, — сказала Кіра. «І я… Я теж».

«Хіба ми не однакові?» Сміх Клео був жорстким хрипом, якого Вал ніколи не чула від своєї подруги, сміхом Геї. Отже, тепер їх було двоє, біженців з іншого всесвіту. — Ходімо з нами, — імпульсивно сказала Кіра.

Клео замовкла. «Ти не казала цього минулого разу».

«Я мала це сказати», — сказала Кіра. Це була правда. «Я не повинна була залишати вас».

Вона покинула їх усіх, Горобців. Вона сказала собі, що це через Магі, через Страйк, через пошук відповідної місії для себе. Коли Вал сиділа холодно і відчужено позаду її очей, вона знала, що це брехня. Вона була в жаху, вона боялася і хапалася за будь-який привід, щоб втекти. Клео сказала це тоді, чи не так? Зрадниця.

Кіра був зрадницею станції Гея та її групи. Лише другого їй було шкода.

«Так, правильно, уяви собі, — сказала Клео. Її рот набув цинічного невеликого викривлення, якого Вал ніколи не бачила на своїй подрузі. «Ти могла обійти крила, зібравши нас усіх. Тобі завжди подобалося, щоб ми були там, де ти могла нас бачити».

«Ти маєш рацію», — сказала Кіра.

«Уяви картину, на якій ти намагаєшся затягнути мене, яка б’ється і кричить, на борт інопланетного корабля, а я намагаюся вдарити тебе…», — сказала Клео.

Насправді це було дуже смішно. — Так, — сказала Кіра. «Я повинна була це зробити. Я повинна була спробувати».

Клео закрила обличчя руками. — Моя кар’єра, — пробурмотіла вона. «Моє життя. Ти ведеш мене навколо довбаного повороту, Валькірі, ти це знаєш? Добре. Я з тобою».

Розмальований корабель Ісо не змінювався між всесвітами, але Кіра змінювалася. Завдяки класу навігації в тіньовому просторі, з яким Вал колись впоралася, тепер вона знала, що те, як він мандрував у реальності стрибками завдовжки з галактику, було технічно неможливим. Від цього в неї боліла голова, і щоразу, коли корабель стрибав, вона відчувала холод на зубах, навіть крізь захист.

Вона сказала Магі і Ісо, що їй потрібно поспати. “Ми не спали всю ніч, полюючи на вас двох”, - додала Клео. “Спасибі за ніщо. Розбудіть нас, коли прийде час для будь-яких інопланетних терористичних злочинів, які ми маємо скоїти”.

Кіра відчула тремтіння вдячності за те, що Клео була поруч, ця вдячність страшенно хотіла виступити у вигляді сліз. Кіра ще ніколи так не плакала. Вона не була плаксивою. Клео скоса поглянула на неї, коли вони залишили Магі і Ісо в головній рубці корабля й забралися в її крихітну кімнатку. «Я відмовляюся поплескати вас по плечу», — сказала