Читати книгу - "Фортеця пекла, Вікторія Ноетер"

І закінчувалось життя темрявою, без світла, без вогню.

– Чи не хочеш ти подивитися в очі людини, яка віддала тебе пеклу?

– Ні, – Карро брехала, відвертаючись, коли губи шепочуть «так!». Так! Вона хотіла кожен день, перебуваючи серед відчаю, подивитися у вічі своєму ворогу. Найріднішому ворогу. Невже так просто було потрапити в пекло? Це щоразу запитувала вона себе, схоплюючись за меч і відбиваючи атаки, мріючи про крила.

– Тільки чудовиська заслуговують на пекло, – тихо вимовила Карро, потягнувшись до волосся. Вона нервувала і легенько дерла шкіру на голові, намагаючись уникнути пильного погляду демониці. Але Лу була спокійною; усмішка розповзлася по червоним повним губам, її демонічна природа сяяла красою та грацією. Вона зайняла більшу частину столу, спираючи лікті на стіл та відсуваючи забуті навіки книги Азола.

Карро витримала рішучий погляд, який казав, що вона не переможе.

Лу постукала по столу, привертаючи увагу Карро, та понизила голос:

Її десяте бам було тут. Обраний шлях здавався вірним і правильним, бо вона мусила йти ним, віддаючи повагу темряві, своїй новій матері.

– А якщо ця людина захоче віддати ще когось? Якщо у тебе були брати чи сестри? Невже ти хочеш жити безсмертним життям далі, навіть не дізнавшись правди? Від правди все одно не втечеш, вона буде переслідувати тебе, як тінь, що ніколи не відступає, як пекельний вітер, що завжди дише на спину, як прокляття, що не знає прощення.

Карро закрила вуха.

– Вічність буде неможливою.

– Мені це не потрібно, – вона облизала губи, солона кров розтанула на язику, як солодка карамель. Важкий ковток і присмак металу переслідували її кілька довгих секунд, і Карро знову подивилася на Лу з захопленням.

– Ти не чудовисько, яким себе завжди вважала, і це твій шанс дізнатися правду. Поки можливо, бо далі роки з’їдять навіть кості.

– А якщо ні? – поставила питання, яке приносило нестерпні муки.

Брова Лу вигнулась дугою.

– Такі тут також водяться, не всі святі, не всім носити крила, – додала, постукавши пальцями по столу.

– І не всі королі, щоб носити корону. Іншого шансу не буде, Карро.

Розумом Карро знала, що, подібно до нічного метелика, летить у вогонь. І цей вогонь має на меті знищити спочатку темно-сірі крильця, а потім охопити й усе тіло. Уявивши, як вона падає на коліна, благаючи про милість, а всередині себе – посміхаючись, бо знає, що мрія збулась, якими тяжкими не були наслідки.

«Мені потрібно знати, що я не чудовисько. Цього буде достатньо», – подумала Карро.

Лу була Лу, як її повне ім’я досі не було відомо. Швидка вимова подобалась Азолу найбільше, саме демониця ніколи не коментувала. Лу, та Лу. Але Карро, дивлячись на демоницю, тепер постійно шукала поряд Азола, якого вже не було, і, як не дивно, намагалася вхопити його хоча б у чомусь: рухах очей, у швидких спогадах, диханні, яке завмирає на кілька секунд. Та демониця була такою, як завжди, і Карро розчаровано видихнула, ховаючи очі за книгу.

– Я тобі не вірю.

– Тоді відклади книгу та послухай мене, – Лу просто вирвала книгу і відсунула її кінчиками пальців у бік. Не кинула. – Ми демони, дівчинко. Ми вороги й друзі одночасно, зрадити може будь-хто. Розкрий очі, ти лише інструмент для кожного: Абада, Адмірала, Фаона, чи як там його. Та до біса їх! Тобі потрібна правда, мені – щось інше. Ставай демоном не тільки силою, а й розумом. – Вона жорстоко усміхнулась.

– Ти досі живеш людськими принципами, мораллю, намагаєшся допомогти, а ось тільки всім все одно. І ти кажеш, що була чудовиськом?! – Дзвінкий сміх рознісся бібліотекою, але час для Карро завмер, окаменів, наче після прокляття демона печер, що мешкає у самому віддаленому куточку пекла та збирає кам’яні фігурки. Він їх постійно перекладає, змахує пил і проганяє павуків, а вони, хоча вже й маленькі, але ще живі. Долоні спітніли, відмерли, вона сховала їх під стіл, витираючи об штани. – Святоша – ось ким ти була.

Карро скривилась. Фаон часто повторював схожі вирази, постійно натякаючи на зв’язки з янголами й небесами, тільки проблем від цього було більш ніж достатньо.

– І як тоді я могла потрапити до пекла? – дещо байдуже запитала Карро, підперши долонею підборіддя. Почуття, які спалахували подібно до зіркового сяйва у повній темряві небес, яскраво та чисельно. Подавити їх було настільки важко, що в якийсь момент здалося, що вона лопне з гучним тріскотом та криком.

– Можливо, контракт, або хтось із батьків продав, – знизала плечима Лу та подивилася на свої нігті.
Стиснувши зуби, Карро кивнула, погоджуючись зі словами демониці.

Але…

Якщо чудовисько не жило у середині неї, то воно живе зараз. І їй потрібно буде змиритися з цим знову, повертаючись до темної сутності, своїй новій природі та долі – бути мечем, щитом і катом пекла.

– Гарна жінка, яку ти кликала матір’ю, або щедрий татусь.

Слова танули з гірким присмаком. Лу говорила те, що думала, або те, що знала, а Карро відчувала, як у середині бурлить лава з гніву та страху, що так було насправді.

– Але буває по-іншому, – Карро знайшла сили, щоб усміхнутися. – У всім відоме свято демони можуть забрати будь-яку душу. Прохід між світами не охороняється так сильно, як завжди, тому є ймовірність, що мене не продавали, я потрапила не в те місце, не в той час.