Читати книгу - "Сталевий Щур іде до армії, Гаррі Гаррісон"

— Отже, усе скінчилося, Джиме?

— Так, і кінець щасливий.

— Що буде тепер?

— Загарбники поїдуть і більше ніколи не повернуться. Твоя планета знову належатиме тобі. Мир пануватиме тут вічно.

— Ти теж поїдеш?

Моє серце голосно гупнуло кілька разів, і я стиснув руку дівчини, приготувавшись потонути в її очах. А тоді опам’ятався та стрепенувся.

— Не знаю... неправда. Знаю. Хай які чудові тут цікавинки, — я стиснув руку найбільшої місцевої цікавинки, — у довготривалій перспективі я не буду тут щасливим. І люди довкола мене теж. Твоя планета, даруй на слові, занадто тиха для мене. Побути певний час у раю чудово, та я б не хотів до нього звикнути. На світі є безліч інших планет, яких я ще не бачив. Галактика — дуже велике місце. Це боляче казати, та я мушу йти далі.

— Залишайся на цій планеті, Джиме, — порадив Варод, підступивши до мене ззаду. — Бо, вирушивши звідси, ти дізнаєшся, що на певній планеті на тебе чекають правосуддя та в’язничний термін.

— Хто б казав, Вароде, хто б казав! — Я розвернувся й дуже сердито помахав пальцем у нього перед носом. — Ви ошукали мене, обманом змусили приїхати сюди, а тоді проігнорували моє надсвітлове повідомлення й покинули тут гнити, мало не вбивши мене й десь із половину планети...

— У жодному разі! Ми весь цей час перебували на орбіті та стежили за всім. Прибувши, ми відразу обвішали всього Зеннора жучками, які неможливо виявити. Ми прибули сюди за два дні після того, як ти вислав надсвітлове повідомлення. Молодець.

— Два дні? Жучки? Це нереально. Марк Четвертер повинен би був про них знати.

— Він знав. Ми постійно радилися із цим видатним інтелектом. Він став у великій пригоді.

— Ви маєте на увазі, що Марк Четвертер мені збрехав — достоту як ви?

— Так.

Я розтулив і стулив рота, а тоді обдумав усе заново.

— Чому... Тобто навіщо зволікати й ризикувати тим, що все вийде з-під контролю, коли можна було приземлитися відразу?

— Ми мусили зачекати, доки відбудуться вибори, — промовив він із обурливою привітністю. — Ми зробили все, що могли, щоб якомога швидше вигнати Зеннора з рідної планети. Сховали купу жучків із функцією радіо-передавання, щоб він знав, що за ним стежать. Ми роздмухували його параною, сподіваючись, що він не контактуватиме з місцем своєї постійної дислокації, доки не стане надто пізно. Ти дуже добре морочив йому тут голову. Мушу привітати тебе з цим. Тому в нього геть не було часу бодай подумати про зв’язок зі своєю базою. Це було дуже важливо для нас. Щойно Зеннор подався у свою міжпланетну пригоду — як ми й сподівалися, — на Невенкеблі вдалося влаштувати невеличкий переворот. Цивільні були більш ніж утомлені нескінченним надзвичайним станом. Палацовий переворот швидко ліквідував армію. Було обрано цивільний уряд, і відтепер там пануватиме мир. Ця роззброєна армія повернеться й розчиниться серед простого народу.

— Ви обвели мене круг пальця, — не без теплоти сказав я.

— Не знаю, що це означає, та гадаю, що це означає, що ми несправедливо скористалися тобою, переклавши на тебе нашу брудну роботу.

— Згодиться, доки не з’явилося краще визначення. Ну, а хіба не так було?

— Аж ніяк. Ти встряв у цю справу з власних причин. Якби ми не стежили за тобою й не нагодилися тобі на допомогу, зараз ти був би мертвий.

Із цим було дуже важко посперечатись. І я приїхав сюди з власної волі. Я опустив погляд на тіло, що лежало долілиць, і поборов у собі стійке бажання зламати йому кілька ребер.

— А як щодо Зеннора?

— Зеннор хворий і пройде потрібний йому курс лікування в лікарні, що спеціалізується на таких проблемах, як у нього. Наразі його вже не існує.

— А як щодо мене?

— З твого боку було б розважливим рішенням залишатися там, де ти зараз. В’язень-утікач, досі не засуджений...

— Не верзіть мені цієї каґальні, — посміхнувся я. — Я — агент флоту Ліги під прикриттям, тож і поводьтеся зі мною відповідно. Завдяки мені ви виявили цю планету, а ще я постраждав в ім’я правосуддя Ліги. Я навіть укладав фінансові домовленості від вашого імені...

— Так, вояк, якому ти обіцяв кредити за допомогу. Записувальний пристрій із голосовою активацією в птахові-шпигуні зафіксував твою розмову з ним. Аспії заплатять.

— Тоді заплатять і мені. Повну платню за весь час, який я пропрацював із вами. Гаразд?

Він потер щелепу й насупився.

— Гадаю, ти проситимеш повного помилування за злочинами, скоєними на Біт О’Хевен?

— Ні. Я просто хочу, щоб цей інцидент повністю стерли з моїх даних, аби я міг жити як вільна людина. Із отриманою платнею в кишені.

— Я згоден. За умови, що ти зостанешся на службі у флоту. Хоча ти й дещо запальний, із тебе добрий польовий агент...

— Нізащо! — вигукнув я, відсахнувшись і заіржавши, як кінь. — Нізащо! Працювати на закон? Платити податки та з нетерпінням чекати на жалюгідну пенсію під старість? Краще смерть, аніж безчестя! Заплатіть і зробіть мені ручкою, капітане. У мене свої кар’єрні пріоритети.

— Скажімо, вести злочинне життя?

— Це інше. Я справді можу вам пообіцяти: ніколи більше! — Я поклав одну руку на серце, а другу підняв долонею назовні. — Я свій урок вивчив. Цим зрікаюся будь-якого інтересу до злочинного життя та даю слово віднині й надалі бути продуктивним членом суспільства.

— Добре, мій хлопчику, добре. Тоді я подбаю про гроші для тебе. Таким, як ти, у злочинності не місце.

— Ні, сер, не місце! — підтакнув я.

Я знову брехав; брехав, усміхався й безсоромно брехав. Як не крути, в мене були добрі приклади для наслідування. Коли тобі бреше повний капітан флоту Ліги, коли тобі бреше найвидатніший штучний інтелект у відомій частині галактики, чи слід змушувати простого колишнього свинобразопаса говорити правду?

У мене пересохло в горлі, і я раптом відчув потужне бажання випити того чотирьохсотлітнього вина. Мені не терпілося підняти келих із ним. Підняти й виголосити тост.

За свою майбутню кар’єру серед зірок. Я мало не відчув смак цього вина на губах і сухо прицмокнув ними, а тоді повернувся до Ніб і