Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"

06:56

Я: "І, між іншим, це ви з Харитоном різні. Може б і ти не марнувала свій час?"

07:36

Янгол: "Марфу я вже заблокувала. І тебе можу. Хочеш?"

08:15

Я: "Не роби цього... Пробач мені..."

10:05

Я: "Сьогодні о четвертій Zoom. Ти пам'ятаєш? Будем вчитися говорити про вподобання."

12:43

Янгол: "Дивлюсь — тобі подобається прикидатися дурником?"

13:06

Я: "Мені подобаєшся ти..."

13:55

Янгол: "Колись я це вже чула... От тільки не можу пригадати коли... А, згадала! Тоді, коли ти прощався зі мною на автовокзалі Бердянська!.. А потім ти поїхав до своєї дружини. Колишньої. І обрав її, а не мене. Яка ймовірність, що і зараз ти обереш не мене? Мабуть... Висока!"

14:07

Я: "Я зробив помилку. Тоді. Вдруге такого повтору не буде."

14:38

Янгол: "Не зарікайся."

14:39

Я: "Хочеш зараз піти у Zoom раніше? Я маю вільний час. До четвертої чекати довго."

14:59

Янгол: "У тебе сьогодні буде на одну годину вільного часу більше."

15:06

Я: "Будь ласка, передумай."

16:04

Я: "Чекаю на тебе у Zoom..."

16:25

Я: "Чекаю досі..."

16:33

Я: "Чекаю та чекатиму ще. Скільки треба — скільки й чекатиму."

17:11

Я: "Можемо перенести урок на завтра."

21:48

Янгол: "Навіщо ти це робиш?"

22:17

Я: "Ти для мене важлива."

00:40

Янгол: "Не бреши... Ви всі мені брешете..."

00:40

Я: "Хто тобі бреше?"

00:43

Янгол: "Всі... Не хочу нікому довіряти."

00:43

Я: "Якщо Харитон або будь-хто інший тебе образив — тільки скажи."

00:49

Я: "Ти в порядку? Як ти зараз?"

01:00

Янгол: "І що ти зробиш, якщо мене хтось образив? Сам хоча б не ображай!"

01:03

Я: "Скажи, що зробити, щоб ти була щасливою?"

На цьому листування переривається, бо пізня година не дозволила мені турбувати дівчину.

— ...Санька, Са-ньок! Агов! — достукується до свідомості голос Марфи. — Ти завтикав? Чи заснув, втупившись у телефон?

— Перепрошую. Замислився.

— Про те, як змусити Ліку поглянути на Харитона з іншого боку? Боюсь для цього треба вставити їй інші очі... Втім, я сама в цьому винна. Знаєш, я так розхвалювала перший час свого братика перед нею. Мабуть, то вона мене й послухала, що приймала його залицяння, а не відшивала, як інших...

— А були й інші? — цікавлюсь, тому що мені важливо знати подібне.

— Та були, звісно. Ходила вона на побачення... За моїми вказівками, якщо чесно, — кахикнувши, пояснює Марфа. — Ми коли почали дружити, то я й сама бігала на побачення й Ліку теж змушувала. Вона у ті часи зареклася будувати якісь стосунки після невдалого досвіду... Вбила собі в голову, що, або в неї один чоловік на все життя, або ж у черниці піде... Ну-у, як зрозуміло, черницею вона не стала. Я все ж її переконала, що ставити хрест на собі через якогось козла не варто...

Я усміхаюсь у напівсили. Мимовільно згадується одна душевна розмова з Лікою, котра сталася на тій квартирі у Бердянську, яку я винаймав. Вона розповідала про свої невдалі єдині стосунки та якусь подружку, котра підштовхувала її до нових знайомств після цього. Золотоволоса тоді й зізналася, що частково і наше знайомство сталося завдяки цій подружці. Ліку не тільки потягнуло до мене на якомусь незбагненному нам, смертним, рівні, але вона вирішила випробувати в дії всі рекомендації подруги... І цією подругою виявилась Марфа.

Усміхаюсь ще дужче, дивлячись на дівчину у своєму ноутбуці. Подякував би нині їй, за те, що радила Анжеліці слухати своє серце, але ж не можна. Я не хочу нікому розповідати, що насправді нас пов'язує з Лікою й що ми знайомі значно краще, ніж можна уявити. Без її згоди, та й взагалі у даний період часу, такі розповіді виглядатимуть негарно.