BooksUkraine.com » Сучасна проза » Вибрані романи 📚 - Українською

Читати книгу - "Вибрані романи"

151
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Вибрані романи" автора Міґель де Унамуно. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 139
Перейти на сторінку:
щоби він більше не міг завдати мені шкоди, щоби помер у тобі, щоби захлинувся у твоїй крові, як у святій воді...

А коли Абель повернувся додому й опинився наодинці зі своєю Еленою, вона сказала йому:

— Мені вже розповіли про промову Хоакіна. Йому довелося проковтнути твій тріумф... йому довелося його проковтнути!..

— Не говори так, жінко, бо ти його не чула.

— А мені не треба було його й слухати.

— Він говорив від щирого серця. Його слова зворушили мене. Повір мені, я не знав, що я досі намалював, поки він мені не розтлумачив це.

— Не довіряй йому... не довіряй... Якщо він так тебе вихваляв, то на це була якась причина...

— А хіба він не міг говорити те, що відчував?

— Ти знаєш, він помирає від заздрощів до тебе...

— Замовкни.

— Атож, він помирає, він гине від заздрощів до тебе...

— Замовкни, замовкни, жінко, замовкни!

— Це ревнощі, а що він мене вже не кохає, то вони перейшли у заздрість... у смертельну заздрість до тебе...

— Замовкни! Замовкни! — прогарчав Абель.

— Гаразд, я замовкну, але ти побачиш...

— Я все бачив і чув, і з мене досить. Замовкни, кажу тобі!

Розділ п’ятнадцятий

Але ні, ні! Той героїчний учинок не вилікував бідолашного Хоакіна.

«Я почав відчувати каяття, — написав він у „Сповіді“, — що сказав те, що сказав, що не дав вихід своїм поганим почуттям, аби так звільнитися від них, не закінчив свою промову артистично, осудивши оману та дешеві ефекти його мистецтва, його наслідування, його холодну й точно відпрацьовану техніку, брак емоцій у його живописі; не вбивши його славу. Тоді я, можливо, полегшив би собі душу, сказавши правду, звівши його престиж до його правдивої вартості. Можливо, Каїн, біблійний Каїн, який убив того іншого Авеля, почав його любити вже після того, як побачив мертвим. Десь тоді я навернувся до віри: моє навернення стало наслідком моєї промови».

Те, що Хоакін у «Сповіді» назвав своїм наверненням, відбулося завдяки зусиллям Антонії, його дружини, яка побачила, що він не вилікувався, й, можливо, запідозрила, що він невиліковний, і порадила йому шукати зброю в релігії своїх батьків, у її власній релігії, у тій, яка буде релігією їхньої дочки, в молитві.

— Тобі треба піти до сповіді...

— Але ж, жінко, я вже багато років не ходив до церкви...

— Усе одно.

— Але якщо я не вірю в усе це...

— Тобі гак здається, але панотець мені пояснив, як вам, людям науки, лише здається, що ви не віруєте, а насправді ви віруєте. Я знаю, те, чого тебе навчила твоя мати, те, чого я навчу нашу доньку...

— Гаразд, гаразд, дай мені спокій!

— Ні, я не дам тобі спокою. Я прошу тебе, піди висповідайся.

— А що скажуть ті, хто знає мої погляди?

— А, он воно що? Ти боїшся втратити чиюсь повагу?

Але ці розмови почали проникати в серце Хоакіна, й він запитав себе, чи він справді не вірує, й вирішив спробувати, чи навіть без віри церква не зможе вилікувати його. І почав ходити до церкви, не ховаючись, так ніби кидав виклик тим, хто знав про його антирелігійні погляди, і зрештою примусив себе піти до сповіді. І коли він опинився у сповідальні, то спромігся вилити там душу.

— Я ненавиджу його, отче, ненавиджу всією своєю душею, і якби я зовсім не вірив у Бога, якби не хотів вірити, я його вбив би.

— Але це не ненависть, сину мій, це радше заздрість.

— Усяка ненависть походить од заздрості, отче, ненависть — це завжди заздрість.

— Але ви повинні замінити її духом шляхетного суперництва, бажанням домогтися успіхів у своїй професії і якомога краще служити Богові...

— Я не можу, не можу, не можу працювати. Його слава не дає мені спокою.

— Треба зробити над собою зусилля... Для цього людині дається свобода...

— Я не вірю у свободу волі, отче. Я лікар.

— Але ж...

— Чим я не догодив Богові, що Він створив мене таким — ненависним, заздрісним, лихим? Яку погану кров передав мені батько?

— Сину мій... сину мій...

— Ні-ні, я не вірю в людську свободу, а хто не вірить у свободу, той не може бути вільним. Ні-ні, я не вільний! Бути вільним — означає вірити в те, що ти вільний.

— Ви чоловік лихий тому, що не довіряєте Богові.

— Не довіряти Богові — це підлість, отче?

— Я не хотів так сказати, я лише мав на увазі, що ваша погана пристрасть походить од недовіри до Бога...

— Не довіряти Богові — підлість? Я знову вас про це запитую.

— Так, підлість.

— Тоді я не довіряю Богові тому, що він створив мене поганим, як створив поганим Каїна. Бог створив мене недовірливим.

— Він створив вас вільним.

— Атож, вільним бути лихим.

— І бути добрим!

— Чому я народився, отче?

— Краще запитайте, для чого ви народилися.

Розділ шістнадцятий

Абель намалював Богоматір із Дитиною на руках. Ця картина була, власне, портретом Елени, його дружини, з їхнім сином Абеліно. Картина мала успіх, із неї зробили репродукції. Перед однією з таких чудових репродукцій Хоакін молився Найсвятішій Діві, благаючи її: «Захисти мене! Спаси мене!»

Але молячись і дослухаючись до свого тихого голосу, він докладав усіх зусиль, аби не слухати іншого голосу, що підіймався із самого дна його нутрощів і казав: «Нехай він помре! Нехай дасть тобі свободу!»

— Чому ти став реакціонером? — запитав одного дня Абель у Хоакіна.

— Я?

— Атож, мені розповіли, що ти почав ходити до церкви і щодня слухаєш Месу, а що ти ніколи не вірував ані в Бога, ані в Диявола, й не було причин, аби ти раптом ні сіло ні впало навернувся до віри, то виходить, що ти просто став реакціонером.

— А яка тобі різниця?

— Ні, я не вимагаю від тебе звіту... але ти справді віруєш?

— Мені необхідно вірувати.

— Це інша справа. Але ти справді віруєш?

— Я тобі сказав, що мені необхідно вірувати й не запитуй мене більше.

— Бо мені, наприклад, достатньо мистецтва; мистецтво — моя релігія.

— Але ти малюєш Богородиць...

— Так, для Елени.

— Яка не є Пресвятою Дівою.

1 ... 72 73 74 ... 139
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані романи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані романи"