Читати книгу - "Опанувати Елементи, NikaLerina"

Усі четверо мовчали, усвідомлюючи, що вони самі — у своїй величі й вічності — прогледіли нову темну загрозу, яка прокралася до Ерде. Те, що відбувається, виявилося за межами їхніх звичних розрахунків, і тепер доводиться поспіхом рятувати ситуацію.

— Ми будемо уважно стежити, — нарешті підсумував Величний із червоним каменем, розріджуючи напружену атмосферу. — Якщо станеться критичний момент, втрутимося. Адже втрачати своїх дітей ніхто з нас не хоче.

Вони не бажали зла ні Вартовим, ні їхній Обраній. Але балансу загрожувала небезпека — і ті, кого вони колись створили, надто близько підійшли до межі. І точка неповернення майорить над ними, змушуючи приймати важкі рішення.

Якби хтось уважно прислухався, то вловив би тихий відгук турботи та, водночас, незмінності їхнього рішення, яке, прокинувшись отримає обраниця їх дітей, тихий шепіт, що буде сказаний лиш для одної душі тієї грозової ночі:

“Стережіться. Але йдіть. Будьте обачними аби не загинула ти та ті, хто став нам дітьми... Ми дозволяємо злиття множинне лиш раз в тиждень та з неповторюваними Елементами. Вони повинні відновлюватися, щоб не злитися знесилено одного необачного дня між собою безповоротно. Умова вступає в силу через один день, використай же його з розумом.

Така наша остаточна відповідь.”

На тому хмари завирували з новою силою, і залу знову огорнула тиша — свідчення, що Величні пішли у свої думки, щоб вирішити, як саме допомогти тим, хто порушив правила, але зробив це із справжньою любов’ю до цього світу...

***

Тиша ночі задушливо обступала мене з усіх боків, а думки вирували в голові, мов розбурхані хвилі. Я сиділа біля вікна, крізь яке виднілася темрява, розсічена лиш тьмяним мерехтінням зірок. І зараз, після всіх розмов з Величними Коштовностями, у грудях панувала тривожна легкість. Я вже встигла себе неймовірно накрутити, що все втрачено, та потім... знов почула голос.

Вони дали дозвіл... Із суворими умовами, але все ж залишили шанс. Мовчки я вдихнула нічне повітря, наповнене запахом зливи, що тільки-но пройшла.

Ще день, поки умови не стануть жорсткішими. Завтра ми з Емером маємо вилікувати якомога більше людей — тих, хто не протримається тиждень...

Серце калатало, коли я пригадувала їхні останній шепіт: Вартові не повинні знати про цю зустріч тож накладемо заборону, котра навіть випадково не дасть мовити й слова. Доведеться на власний страх і ризик підвести їх до правильних рішень, не розкриваючи всього, що почула там. Та я готова на ці хитрощі, бо надто багато життів стоять на кону.

— Це не те, на що я сподівалася... Та навіть більше, ніж встигла надумати, — прошепотіла у напівтемряві кімнати.

Знайома втома наростала та тисла на скроні. Хотілося лягти спати, але я розуміла, що сон не принесе спокою — надто багато рішень треба прийняти в найближчі години. Притулившись лобом до скла, я тихенько видихнула:

— Дякую, — пошепки промовила в нікуди, та всередині знала, що мене точно почули ті, кому це було сказано.

Ніч здіймалася над Ерде, огортаючи світ своїм темним шатром.

А завтра... завтра буде яскравий світанок, і день, коли ми врятуємо всіх на кого вистачить сил, або й навіть більше.