Читати книгу - "Війна лайків"

ІДІЛ дедалі рідше використовувала платформу для своїх цілей. У 2017-му Twitter оголосив, що його внутрішні системи самотужки виявляють 95 % підозрілих терористичних акаунтів і видаляють три чверті з них раніше, ніж ті опублікують свій перший твіт. Це було неймовірне досягнення – і дивовижний відхід від принципу невтручання, що його Twitter сповідував лише кілька років тому.

Хоча саме Twitter трансформувався найбільше, таким самим шляхом рухалися й інші гіганти Кремнієвої долини. У 2016-му Google запустив пілотну програму, що використовувала рекламну площу певних пошукових запитів (наприклад: «Як долучитися до ІДІЛ?»), щоб скеровувати користувачів до YouTube-відео проти ІДІЛ. Цей ролик ретельно розробила команда фахівців із контрекстремізму. Такий крок свідчив про серйозність, із якою Google ставився до проблеми. Тим часом Facebook створив контртерористичний підрозділ зі 150 людей, щоб координувати свої заходи реагування. До підрозділу входили викладачі, колишні офіцери розвідки та правоохоронні органи.

Наприкінці 2016-го Facebook, Microsoft, Twitter та Google повернулися до того, з чого виникла онлайн-цензура. Прагнучи перевершити успіх Content ID та PhotoDNA, що стримували порушення авторських прав і поширення дитячого порно, ці компанії тепер застосовували ту саму автоматизовану техніку до терористичної пропаганди, спільно запустивши базу даних «насильницьких терористичних зображень». Лише за кілька років до того вони наполягали, що така система неможлива, що визначення «тероризму» надто суб’єктивне, щоб програма могла його виявити. Так виникла нова ознака радикальних змін політичного ландшафту.

Проте хай у якому темпі еволюціонували ці соцмережі, якісь зовнішні сили завжди змушували їх робити більше. У 2015-му родичі американців, убитих під час зливи терористичних атак одинаків у Газі, подали позов проти Facebook на 1 млрд доларів. Цю технічну компанію звинуватили у «свідомому забезпеченні матеріальної підтримки» терористам просто через надання їм засобів поширення їхньої пропаганди. Приблизно в той самий час 20 тисяч ізраїльтян подали проти Facebook позов не лише через насильство, якого зазнали, але й через потенційне насильство, якого боялися. «Facebook і Twitter стають сьогодні впливовішими… ніж генеральний секретар [ООН], прем’єр-міністр Ізраїлю та президент Сполучених Штатів», – заявив один із позивачів, батька якого вбили під час палестинської терористичної атаки. Хоча ці судові справи врешті закрили, кожна нова терористична атака підштовхувала жертв до нових позовів. Юридичний захист, гарантований розділом 230 – що колись був покликаний контролювати порнографію, – вже не допомагав.

Тим часом прецедент, що виник через висвітлення того, як Кремнієва долина видаляє акаунти ІДІЛ, скерував до інших, ще болючіших і неоднозначних політичних викликів. До 2015-го ультранаціоналісти, білі супремасисти, антимігранти та антиісламісти почали об’єднання в альтправий рух. Відчуваючи підтримку, вони висловлювали свою ненависть дедалі відкритіше.

Але діяли хитро. Вони приховували свої переконання в мемах та посиланнях, ходили по самісінькій межі, але не перетинаючи її. Лідер альтправих Річард Спенсер, наприклад, не використовував свій популярний (і підтверджений) профіль у Twitter, щоб прямо заохочувати вбивство всіх євреїв та темношкірих. Натомість він просто зазначав, що світ був би набагато кращим, якби Америка стала білою й чистою. Екстремісти гралися з новими способами робити людей мішенями антисемітських переслідувань. Наприклад, прізвище людини, відомої чи підозрюваної як єврея, оточували потрійними дужками так, що «Сміт» ставав «(((Сміт)))». Така тактика полегшувала пошук мішеней онлайн та закидання їх приниженнями й образами. У разі протестів зловмисники заявляли, що це «просто тролінг». Якщо виникала загроза їхнім акаунтам, вони одразу починали вдавати з себе жертв і стерджувати, що їх переслідують через практику «свободи слова». Такий виверт віддзеркалював як пропагандистську тактику, скажімо, росіян, так і мову, якою компанії на кшталт Twitter послуговувалися стільки років.

На деякий час Google, Facebook і Twitter по суті вмили руки. Вони визнавали, що расизм та фанатизм – явища негативні, але цензура – не їхня робота. Ці явища також не виходили за межі політичного спектра американської політики – були, безумовно, на межі, але поступово ставали мейнстримом, підштовхувані технологіями. До того ж тактика екстремістів – підморгування, підштовхування, приховані послання й натяки – була часто надто тонкою, щоб адекватно реагувати на неї через будь-які умови надання послуг.

Але коли Кремнієва долина все-таки почала тиснути на терористів та їхніх прихильників, стало легше продумувати наступний крок. Ним став перехід до боротьби з «екстремізмом», який можна було окреслити лише загально, але натомість легко назвати жертв – жінок, етнічні та релігійні меншини тощо. У середині 2016-го Twitter зробив перший залп, викинувши зі свого сервісу автора Breitbart та ультраправого провокатора Майло Яннопулоса. Заживши собі слави расового ненависника, Яннопулос нарешті перетнув межу, коли організував кампанію онлайн-переслідування афроамериканської актриси, яка «насмілилася» зіграти в римейку «Мисливців на привидів».

Хоча Яннопулос наполягав, що його неправдиво затаврували як расиста, що йшлося просто про тролінг, докази свідчили про протилежне. Через рік, коли деякі файли Яннопулоса потрапили в онлайн, з’ясувалося, що він використовував паролі електронної пошти на кшталт Kristallnacht («Кришталева ніч» – атака на німецьких євреїв у листопаді 1938 року, в якій загинули десятки людей) та LongKnives1290 (посилання на «Ніч довгих ножів» – нацистську різанину 1934-го на підкріплення влади Гітлера – та рік, коли євреїв вигнали з середньовічної Англії).

Унаслідок зливи 700 насильницьких злочинів по всій країні після обрання Дональда Трампа в листопаді 2016-го на гігантів соцмереж почали тиснути більше, щоб вони посилили заходи проти ненависті. Її не просто дозволяли, а й підтримували їхні платформи, особливо щодо насильства. Радикальні заходи почалися з довгоочікуваного блокування Twitter-акаунта лідера білих супремасистів Річарда Спенсера. Він записав драматичне звернення на YouTube під назвою «Ніч довгих ножів». «Фізично я живий, – пояснив він своїм прихильникам, – але в цифровому світі по всіх альтправих працюють розстрільні команди… Іде велика зачистка».

Але ця цифрова зачистка була насправді лише перепочинком. Самовпевнені та мобілізовані більше, ніж усі хейтерські групи від часів масових злетів ку-клукс-клану 1920-х років, альтправі використовували соцмережі для організації подій на захист «свободи слова» по всій країні. Кульмінацією став сумновідомий злет у Шарлоттсвілі. «Як бачите, ми виходимо з Інтернету на велику дорогу, – вихвалявся білий супремасист репортерові під звуки неонацистських лозунгів. – Ми поширювали свої меми, ми організовувалися в Інтернеті, а тепер [ми] виходимо назовні».

У розпалі загальнонаціональних протестів, що почались у відповідь, гіганти соцмереж мусили розширити своє визначення «хейтерських висловлювань» та заборонити використовувати сервіси найгіршим кривдникам. Twitter заборонив найвірусніші акаунти білих супремасистів, тоді як Facebook видалив сторінки, що просували насильницький білий націоналізм. Reddit переписав умови надання послуг, щоб ефективно блокувати спільноти неонацистів та альтправих. Білі супремасисти навіть отримали відкоша від сервісу спільної оренди житла Airbnb та сайту знайомств