Читати книгу - "220 маршрутів"

Нипаючи з кімнати в кімнату, Міколай, Макар і Кайтек напружено чекали, коли замовлене Йолантою Вербицькою вантажне таксі завезе їх, заїхавши дорогою до репетиційної, звідки ще потрібно було забрати ударні, на Балатон, де мав відбутися дебют їхньої групи.

О четвертій дощ продовжував накрапати, було дуже холодно. Вийнявши барабани з таксі, Міколай поставив їх під яткою продавця сосисок. Нормальний хлопець, він не заперечував, хоч установка трохи йому й заважала.

Виступ лауреатів конкурсу бардівської пісні затягувався, і Малий трусився за установку, бо дах над яткою був недостатню щільний. Серед глядачів, що зібралися довкола сцени, він пізнавав трохи знайомих з гімназії — схоже, новина розійшлася сарафанним радіо. Меланія стояла осторонь зі зграйкою однокласниць і, хоч змокла до нитки, вигляд мала дуже гордий. Публіки було небагато, з такою погодою годі дивуватися. Якби день був сонячний, довколишні луки й пішохідну зону заповнив би спраглий розваг люд.

Саме приїхали батьки та Міхал. Міхал крутився, батьки, кожен під парасолькою, здавалися щасливими й водночас трохи переляканими. Ані Макарового дідуся, ані матері Кайтека не було видно.

Міколай трохи дивувався, що йому зовсім не страшно. Може, мандраж минає з віком? Якщо він і переживав, то за Макара: той досі не міг оклигати після застуди, і вони боялися за його голос.

Після виступу декламаторів і групи брейкерів настала їхня черга. Настроювання трохи затягнулося, особливо враховуючи те, що кожен інструмент ще потрібно було під’єднати до звуку. Та нарешті ведучий оголосив:

— Шановні друзі, перед вам — «Божидари»!!!

Вони перезирнулися. Кайтек і Макар стали перед мікрофонами, Міколай сів за установку. Ці секунди тиші він запам’ятає на все життя. Він відчув, наче всередині щось смикнулось. А потім уже: раз-два, раз-два-три і пішло! Спочатку вони зіграли «She». Звук був не дуже, але вони грали й не переймалися дрібницями. Урешті вони опинилися на справжній сцені! Це був кайф. Найсильніший адреналін, який існує. Музика була їхньою мовою.

За мить дещо розігріта публіка отримала «When І came around». Гімназисти стрибали й аплодували попри дощ і холод! На «2000 light years away» на сцену полетіла дівоча білизна! Оце була картина! Так наче вони вже справжні зірки!

Короткі веселі пісні «Green Day» випромінювали неймовірну енергетику, і всі присутні піддалися цьому ритмові. Саме так і мало бути!

Кайтек озирнувся й з міною досвідченого рокера очима кивнув Малому на кільканадцять пар жіночих трусиків, що встелили сцену. Цікаво, чия це була ідея? Він явно недооцінив фантазії дівчат зі школи! Своїм неймовірним почуттям гумору вони перетворили цей концерт на подію.

Міколай дивився на хлопців і, хоч бачив лише їхні спини, був переконаний, що вони грають, переживаючи успіх і щастя. Це було чути. Нарешті вони разом видерлися на високу гору, з якої відкривався широкий і чудовий краєвид, вартий усіх зусиль сходження.

Раптом серед глядачів почався якийсь рух. Одні штовхали інших, переставали танцювати й з повагою розступалися, звільняючи прохід. І якби Міколай не вивчив ці пісні «Green Day», то, напевно, би збився. Він точно би збився! А може, узагалі би припинив грати? Усе можливо. Під сценою, навпроти басиста й бек-вокаліста Кайтека, стояв знаменитий Борщ, фронтмен і вокаліст «Відкритої рани»! Убраний у чорне — довгого плаща й капелюха — у руці він стискав гітарний футляр і, як зачарований, дивився на сина. У глядачів щелепи попадали. Вони не знали, на кого дивитися — на Борща чи на Кайтека. Ніхто поняття не мав, звідки тут, на мікрорайонному святі цієї дощової суботи, узявся Борщ. Мало хто знав, що пов’язує його із Кайтеком, та як останнім часом складалися їхні стосунки. А тим часом старий Борщ, маневруючи між глядачами, обійшов сцену, швидко переговорив із персоналом, і з гітарою в руках став біля Кайтека!

Міколай здивовано спостерігав за цим. Вони саме грали «Basket case», де в нього на початку не було партії, хай-хет вступав аж на сімнадцятому такті, а малий барабан — на двадцять сьомому, тобто наприкінці першого куплета. Тож у нього була купа часу надивитися на цю картину. Борщ вийшов на сцену саме в момент різкого вступу ударних. Оце називається відчуття моменту!

Із другого куплета Кайтек і Борщ стояли за одним мікрофоном, підспівували й грали, не відриваючи погляду одне від одного. Батько і син, що їх роз’єднала й примирила музика.

Атмосфера розкочегарилася на повну. Публіку охопив ентузіазм, який важко описати. Усі стрибали, танцювали, аплодували, співали з ними. Хто там звертатиме увагу на дощ?!

«Життя прекрасне! — подумав Міколай. — Від сьогодні триматимуся цієї думки».

Потім «Божидари» виступали на біс, але Борщ під зливу овацій уже спустився зі сцени. Адже це був їхній концерт. Люди, мабуть, думали, що це було сплановано, хитрий маркетинговий хід. Ті ідіоти нічого не зрозуміли, бо це була магія, справжнісінька магія!

Міколай поглядом шукав Меланію. Змокла й змерзла, вона весь час підстрибувала в першому ряду, та коли натовп накинувся на Борща, щоб отримати автограф, він загубив її. Малий бачив лише батьків. Мати, звичайно ж, плакала, батько старанно приховував зворушення. І лише Міхал чудово розважався з камерою в руках.

І здається, ніхто із присутніх не помітив у цьому рейваху невисокого старенького в старомодному плащі, котрий під великим чорним парасолем, ледь помітно всміхаючись, ішов до найближчої зупинки на Бора-Коморовського, де хтось іще зранку приклеїв до розкладу скромну наліпку:

МУЗИКА — УСЕ

2003.05.17

321

QuaietSquadVleps

Може, щось було трохи інакше, але скажіть, невже все не могло статися саме так?

Малгожата Гутовська-Адамчик — одна з найпопулярніших сучасних польських письменниць, авторка численних книжок для молоді - «Блакитні нитки», «Добре, що ти є», «110 вулиць», «220 маршрутів» та інших. Українською перекладено роман «110 вулиць», а також «Дівчата з 13-ї вулиці», що став найкращою підлітковою книжкою 2008 року за версією польської секції