Читати книгу - "Хранитель забутих речей"

Друге повідомлення — від молодої жінки, яка цікавилася резинкою для волосся лаймового кольору. Мати купила їй цю річ, щоб потішити і трохи відволікти перед першим днем у новій школі, бо вона тоді дуже нервувалася. Дівчина загубила резинку по дорозі додому з парку, де вони відпочивали з мамою напередодні, й хотіла б її повернути на пам’ять.

Лора відповіла на обидва повідомлення і заходилася шукати лист Ентоні. До того часу, як Саншайн повернулася з Морквою, Лора за кухонним столом учитувалася в знайомі рядки. Вона знайшла лист у письмовому столі на веранді, згадавши, що поклала його туди, щоб не загубити. Саншайн зробила для них по любенькій чашечці чаю і сіла біля Лори.

— Що там написано? — запитала вона.

— Що там написано? — поцікавився Фредді, ввалюючись крізь задні двері в обліплених брудом черевиках. Лора і Саншайн обидві поглянули на його ноги і дуетом скомандували:

— Геть!

Фредді засміявся, поки стягував свої черевики і виставляв їх за двері.

— Стаю підкаблучником! — проголосив він. — А це що?

— Це лист покійного Святого Ентоні, й зараз ми знайдемо підказку, — пояснила Саншайн набагато впевненіше, ніж почувалася Лора.

Лора почала читати вголос, але прояви його щедрості відродили біль утрати, і слова завмерли в її горлі ще до того, як вона змогла дочитати перший рядок. Саншайн обережно взяла лист із її рук і почала спочатку, читаючи повільно та вдумливо, а Фредді допомагав їй з деякими складними словами. Коли вони дійшли до абзацу, де Ентоні просив Лору стати другом Саншайн, обличчя дівчини засяяло усмішкою.

— Але я перша запропонувала тобі дружити, — сказала вона.

Лора потисла їй руку.

— Я дуже рада, що ти це зробила, — відповіла вона.

Фредді ляснув долонями по столу.

— Досить розпускати нюні, дівчата, — сказав він, гойдаючись на стільці. — Яка підказка?

Саншайн лукаво глипнула на нього, але в її погляді відбилася відверта зневага, коли вона зрозуміла, що він не жартує.

— Ти ж несерйозно, — мовила вона, очима шукаючи підтримки в Лори.

— Та це ж може бути будь-що… — несміливо промимрила жінка.

Фредді знову перечитав листа.

— Ну, давай, Джоне Мак-Енрой,[81] — звернувся він до Саншайн. — Просвіти нас.

Саншайн зітхнула, як шкільний учитель, розчарований своїми учнями. Вона похитала головою і виголосила:

— Це ж так очевидно!

І коли вона пояснила, вони зрозуміли, що це справді було очевидно.

Юніс

2011

Сьогодні гарний день. Можна так сказати. Зараз не буває дійсно гарних днів. Найкраще, на що Юніс може сподіватися, це кілька збентежених усмішок, інколи спогад про те, хто вона така, але найбільший подарунок — день без сліз чоловіка, котрого вона кохала майже все своє свідоме життя. Вона прогулювалася з Бомбардиром під руку по клаптику голої землі в оточенні бетонних плит, який керівництво будинку для людей похилого віку «Щасливий притулок» помпезно називало трояндовим садом. Єдине, що тут нагадувало про троянди, це кілька зігнутих, коричневих, немов обпалених вогнем, кущів. Юніс заледве стримувала сльози. І це називалося «гарний день».

Бомбардир хотів доживати свої літа у «Фоллі Енд». Перед тим як він став надто часто провалюватися в забуття, але знав, що це його неминуча доля, він чітко повідомив про це. Коли настане слушна мить, Бомбардир хотів передати Юніс право вирішувати його справи, врятувавши таким чином хоч залишки гідності і власної безпеки від того похмурого майбутнього, з яким він зіткнувся. Він міг довірити цій жінці своє життя, хоч яким нікчемним воно тепер здавалося. Вона завжди чинила правильно. Але Порша втрутилася першою. Озброєна безглуздим, але всемогутнім багатством і почуттям власності, якщо не любов’ю, вона потягла Бомбардира до «спеціалістів», які, без сумніву, з допомогою її грошового заохочення офіційно проголосили його «не здатним ухвалювати раціональні рішення» і цілком узалежнили його від сестри.

Наступного тижня Бомбардира запроторили до «Щасливого притулку».

Юніс боролася до останнього, вона відчайдушно стояла за «Фоллі Енд», але Порша була незворушною. «Фоллі Енд» був «надто далеко» для постійних відвідин, і, так чи так, виголосила вона з дивовижною черствістю, це лише питання часу, рано чи пізно Бомбардир узагалі не розумітиме, де він і