Читати книгу - "Право на другий шанс, Тая Смоленська"

Я відступаю на кілька кроків назад. 
 
До нас підбігає Аліса. Цікавиться у мами чи все гаразд. Шукає в її сумочці ліки. 
 
- Значить так, - жорстко вимовляю я, щоб мене нарешті почули. - Ти, Аліса, якщо не хочеш залишитися на вулиці або полетіти назад до матері в свою глибинку, береш те що я тобі запропонував при розлученні і більше не турбуєш мене. А ти мама, - мені складно розмовляти з нею таким тоном, все ж вона була для мене зразковою матір'ю, але на адресу Поліни так виражатися їй не дозволю, - ти або приймаєш мій вибір і при зустрічі з Поліною посміхаєшся їй і жодного поганого слова не говориш, або спілкуєшся тільки зі мною, але в такому випадку щоб я про Полю не чув нічого такого, що прозвучало тільки що. Аня моя дочка. Це навіть не ставиться під сумнів. Ясно тобі? 
 
Я знав без тестів ДНК що це правда. Поліна не стала б брехати. Не в такому. 
 
Аліса з ненавистю дивиться на мене. Але нічого не  заперечує. Її благополуччя їй дорожче. Хоча я не вірю що вона просто так відступить. Не в її це характері. 
 
- Якщо всі все зрозуміли, то мені пора, - швидко покидаю будинок, поки остаточно не вибухнув. 
 
Обертаюся назад. Дивлюся на двері. Може, варто швидку викликати? Хоча, ні, все з мамою буде добре.