Читати книгу - "Право на другий шанс, Тая Смоленська"

Я боюся щось зіпсувати, тому просто мовчки спостерігаю за Поліною з донькою. Усередині оселилося невідоме досі почуття ніжності. Не хочеться йти, залишати їх. Чомусь боюся, що варто мені вийти за поріг квартири, як вони зникнуть. 
 
І чому я за три роки жодного разу не вирішив перевірити чим живе і дихає моя колишня дружина? Тоді мені здавалося, що я таким чином викреслюю її зі свого життя, боявся побачити її щасливою з іншим, знав що мене затоплять неконтрольовані ревнощі, адже вона тільки мені належати повинна, а зараз розумію - даремно. Тому що втратив купу часу. 
 
- Мені потрібно на роботу, - нарешті знаходжу в собі сили відірватися від дівчаток. - Я приїду ввечері, обговоримо все. Сподіваюся, що ти не вирішиш втекти від мене, Поль. 
 
- Нетурбуйся за це. Мені набридло бігати і ховатися. Але навіть не сподівайся, що я впущу тебе повністю в наше життя. Ти лише батько Ані, не більше, - суворо вимовляє вона, я ж напружуюся. 
 
Ну, так, звичайно. Просто батько. Що ж, я постараюся змінити ситуацію. 
 
Я виходжу з квартири Полі з важким тягарем на душі. Їду прямо в офіс, стискаю свій розклад, скасувавши половину зустрічей на цьому тижні, роздаю доручення, іннорую наполегливих юристів і начальника економічного відділу, яким терміново знадобилося поговорити зі мною про справи компанії, і тікаю. 
 
Я їду в будинок, де ми жили з Алісою. Потрібно забрати звідти деякі речі і документи. А потім рвону до Поліни. Не те щоб мені не було де жити. У мене є міська квартира, за містом скоро побудують будинок, але туди я сподіваюся переїхати вже з Поліною і донькою. 
 
Дочка. 
 
Все ще не віриться. При думках про Ганну в грудях приємно тепліє. Я відчуваю гордість за неї. 
 
Я глушу двигун на під'їзній доріжці біля будинку. Потім вирішую що краще заїхати машиною в гараж, так буде зручніше вантажити речі. А ще сподіваюся що Аліси вдома немає. Ми з нею добре так  посварилися, бачитися не хочеться. 
 
Але мої надії ніхто не почув. Більш того, хтось зверху виразно вирішив зробити цей день ще складнішим, тому що коли входжу в вітальню, то чітко чую гнівний голос матері і плач Аліси. 
 
- Всім привіт. А що тут відбувається? - питаю я, чекаючи коли обидві жінки накинуться на мене зі звинуваченнями і докорами. А вони обов'язково це зроблять.

- Що тут відбувається? - перепитує мати, беручи ініціативу в свої руки. 
 
На Алісу дивитися страшно. Ніс опух, очі розчервонілися. Схоже, вона весь день плакала. Або ж перед мамою так розстаралася. 
 
- Подивися на Алісочку. Я вже яку годину її заспокоїти намагаюся. Що тобі в голову стрельнуло, Артем? Яке ще розлучення? 
 
- Звичайне, мамо, - спокійно вимовляю я, маючи намір закінчити цю розмову дуже швидко. - я  зробив помилку, одружившись на Алісі. Це був імпульсивний необдуманий вчинок. Я в той момент діяв на емоціях. І я вибачився перед Алісою. Залишив їй будинок. 
 
- Я витратила на тебе кращі роки своєї молодості! - вибухає Аліса. 
 
- Тобі двадцять шість, у тебе ще вся молодість попереду, - видихаю я. 
 
- Мені двадцять чотири взагалі-то! - вибухає вона, кидаючи в мою сторону гнівний погляд. - Я не розумію що не так. Я ж кохаю тебе, Артем. У нас все було добре. 
 
- Та нічого не було у нас добре. Я розумію, тобі складно прийняти моє рішення, ти розчарована в шлюбі, але ти молода, знайдеться ще твій принц. Прости, що морочив тобі голову. Але ти і сама бачила який я і знала на що йдеш. А тепер, вибачте, у мене повно справ. 
 
Під крики матері збігаю вверх по сходах. Як дві курки-квочки, їй богу. 
 
Я швидко скидаю в валізу одяг зі своїх полиць. Папери з сейфа летять туди ж. Готівку в окремий пакет. Годинники, гаджети, ноутбук. Ну, начебто все. 
 
Я спускаюся зі своїм нажитим добром на перший поверх і натикаюся на осудливий погляд матері. 
 
- Ти куди? 
 

- Я будинок Алісі залишаю ж. 
 
 - Артем, так не робиться, - хитає вона головою. - У вас сім'я з Алісочкою. Ти її опора і надія.Як ти можеш взяти і розлучитися? Що на тебе найшло? 
 
- Мамо, давай без цих моралей. Я йду і крапка. - Починаю злиться я. 
 
Як взагалі тут мама опинилася? Або Аліса думала, що таким чином вони зможуть на мене натимнути. Так пізно. Нас через кілька деів розведуть. 
 
- І якщо вже на чистоту, - я замовкаю, розуміючи що Алісі подробиці мого особистого життя знати не потрібно, а ось матері, напевно, треба повідомити про все. 

Я беру її за руку і відтягаю в сторону кухні. Кажу пошепки, щоб Аліса не розчула. 
 
- Мамо, ми з Поліною знову разом. І у мене є дочка. Так що ти вже два роки як бабуся. Я хочу знову спробувати з нею. Ну, не можу я без неї. 
 
Її очі розширюються. 
 
- Що за маячня, Артем? Ця жінка тебе знову спокусила? Вирішила взяти тебе на гачок? 
 
- Мамо, перестань. І не смій так відгукуватися про Поліну, - строго кажу я. 
 
- Подивися що вона зробила з тобою! Налаштувала проти сім'ї. А я завжди знала що ... 
 
- Мамо, прошу, - втомлено прикриваю я очі. - Не хочеш бачитися з Поліною і внучкою, я тебе не змушую. Але дуже сподіваюся що ти приймеш мій вибір. Знову. 
 
 - Та звідки ти взагалі знаєш твоя це дочка чи ні? Може нагуляла десь? У неї ж коханець був! Ти тест зробив? 
 
- Це моя дочка. Крапка! - зриваюся я і вперше підвищую голос на матір. 
 
У тої в очах відразу з'являються сльози і я відчуваю провину. Вона вже у віці. А ще у неї серце. За яке вона, до речі, прямо зараз хапається. 
 
Дідько. 
 
- Що вона з тобою зробила, синку? Вона тебе налаштувала проти мене, так? Завжди її терпіти не могла, мразь така! У нашу сім'ю влізла, жебрачка.
 
Я хотів допомогти матері, але після її слів на адресу Поліни мене немов струмом пробиває. Все всередині мене протестує проти слів мами.