Читати книгу - "Без крові. Така історія"

Чоловік завагався, а потім зізнався, що йому закортіло побачити ті платани. Сказав, що раніше ніколи не приїздив на них подивитися.

— А цього разу ви їх побачили?

— Звіддаля. Мені не захотілося підходити дуже близько. Я бачив їх здаля.

— А ми з вами знову розмовляємо про померлих, ви зауважили?

— Боже мій.

Жінці сподобалось, що чоловік сказав «Боже мій». Він не був схожим на тих, хто таке каже. А він сказав. Вона ще раз стисла йому руку і забрала долоню.

— Але ж ваш друг, що мав приїхати вчора, живий?

— Сподіваюся, чорт забирай.

— Ви впевнені, що він приїде?

— Так. Сподіваюся. Ми не бачились уже сто років. Але він написав, що приїде. Ми воювали разом, він і я.

— Правда?

— Не на цій війні. На іншій, у Карсо.

Жінка махнула рукою.

— Ніхто вже про неї не пам’ятає, про ту війну.

— А я пам’ятаю. Я був у Капоретто.

— З другом?

— Так, і з ним теж.

Потім сказав, що той, хто там не був, не в змозі зрозуміти. Сказав, що без Капоретто його життя було б геть іншим. І що свого друга він не бачив аж дотепер.

Жінка подивилася на чоловіка і подумала, що він на вигляд не такий старий, щоб пройти Капоретто. Спитала, як так сталося, що вони, він та його друг, утратили зв’язок.

— Нас розвело життя, — відповів чоловік.

Потім він продовжив свою розповідь, хоч вона і не просила його.

Це була історія про Першу світову. Історія була красива, у ній йшлося про скарби чи щось таке, та жінка не надто прислухалася, бо, поки вона пильно дивилася на нього, не відводячи погляду від чоловікових очей, думала про те, який же ж це ідіотизм — сидіти і слухати його розповідь, коли вони самі в мотелі, у ніч «Великих Перегонів». Було так спокійно і водночас так хвилююче. Вона почала фантазувати й уявила, що тієї ночі більше ніхто не повернеться і вони залишаться вдвох аж до світанку. Поки чоловік розповідав, у її голові безладно промайнула ціла низка образів, і кожен з них їй подобався. То вона танцювала з ним у такт музики, що лунає з радіо, просто посеред мотелю. А ось він спить за столиком, накинувши на плечі куртку. Може, вона теж спала поряд із ним. Чи стояла поруч, час від часу пестячи його волосся. Відбувається щось дивне. Може, їй не слід більше пити.

Раптом чоловік обірвав свою розповідь, бо в залу зайшли двійко хлопців, та, зауваживши, що в мотелі нікого немає, розгубилися.

— Є хто? — спитали вони.

Жінка підвелася і розповіла, що всі поїхали до повороту «Тордо», бо там сталася аварія.

— Аварія? — перепитали хлопців, витріщивши очі.

Жінка відповіла, що, як поквапляться, то застануть усіх ще на місці. Притримавши двері навстіж, поки хлопці вибігали геть, вона прокричала їм услід, щоб були обережними. Ще мить вона постояла на порозі, оглядаючи вогні бензоколонки і вдивляючись далі в пітьму, в якій потопав шлях. Здавалось, вона щось шукає. Причинивши двері, жінка вже не видавалася такою радісною, як перше.

Чоловік спитав, чи не про доньку вона бува турбується.

Жінці припало до серця, що він прочитав її думки. Цей чоловік був справді незвичайним.

— Ох, доня моя. Як вам та сцена з батьком увечері?

— Буває.

— Так, але щоб прилюдно…

— Не переймайтеся цим.

— Ні, справді. Ви бачили, як вона вдягнулась?

— Вона була гарна.

— Я знаю, що гарна, але не годиться так вдягатись, якщо хтось так вдягається, то потім шукає собі неприємностей.

— Сьогодні ж ніч «Великих Перегонів», хіба ні?

— Так, але в її віці я так не вдягалася, то вже будьте певні.

— Може, вам і не треба було.

Жінка сприйняла це як комплімент. Їй сподобалось. Тож вона встала і пішла до чоловікового столу дати йому по щоці щиглика. «Та що ж це я роблю?» — подумала вона.

— А у вас діти є?

— Ні.

— Ви одружені?

— Ні.

— А чому ж ні?

Незрозуміло чому, але їй схотілося це спитати, наївним таким, грайливим тоном. Дуже приємним.

Чоловік відповів, що не було якоїсь конкретної причини. Не оженився і квит.

— Ще б пак! Завжди є причина.

— Невже?

— Ну, скажімо, загалом людина хотіла взяти шлюб, а потім усе пішло шкереберть.

— Он як?

— Зазвичай усе так і буває. То що у вас пішло не так?

Чоловік розреготався. Від усього серця. І жінці вперше здалося, що ось він такий, який він є. Не наїжачений, без прикрас. Що він впустив її в якийсь таємний світ. Тож вона підвелася, зняла фартух, поклала його на стіл і, всідаючись знову, ледь перегнулася через стіл до чоловіка і спитала:

— Якою вона була? Дівчина, якою вона була?

— Злою, — відповів він, усміхаючись.

— Дивовижно. А якою ще?

— І не сподівайтеся, що я розповім вам усю цю історію.

— Звісно. А чому б і ні?

Чоловік не спромігся знайти гідної відповіді, а тому почав розповідати. Він говорив жартівливо, ніби ті події вже не краяли йому серця. Ця історія сталася багато років тому. Жінка репалася від реготу, коли він розповідав про те, як, провівши бозна-стільки часу разом, він зізнався тій дівчині, що кохає її, а потім із серйозним виразом обличчя в цілковитій тиші зняв светра і штани. Зостався в самих трусах і шкарпетках. Роззувся він ще раніше. А та дівчина розреготалася і не могла спинитися. Врешті, опанувавши себе, вона наговорила купу бридких слів і потім знову вибухнула від сміху. Чоловік розповідав про це з насолодою, але пізніше зізнався, що в ту мить йому справді хотілось померти. Померти.

— То була найгірша річ, що трапилася зі мною в житті, — мовив він. — 3 того, що було мені відомо, вона шаліла за мною, — додав чоловік.

— А виявилось, що це геть не так, правда?

— Не знаю. Все не так просто. Вона не така проста.

— Можливо, вона була знервована.

— Так, ймовірно, у неї були проблеми з чоловіками у шкарпетках і трусах, не знаю.

— І чим скінчилася історія?

— А ця… дивно скінчилася.

Він сказав це так, що в жінки знову винирнула в голові фантазія, в якій вони танцюють посеред порожнього мотелю. Вона навіть уявила, як він її злегка притискає до себе. «Ти дурепа», — сказала вона собі подумки. Однак, якби чоловік не розповів далі, вона б померла з цікавості.

— Якщо ви мені не розповісте, чим усе скінчилося, я піду і розіб’юся на мотоциклі об ті платани