Читати книгу - "Печера ідей, Хосе Карлос Сомоса"

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Він відчув укол у хребет.

Наступної миті він рвучко сахнувся від неї, звів руку і, наче руків’ям меча, вдарив гетеру в щелепу. Ясінтра перевернулася, але тягар його тіла притискав її до ложа. Тоді Геракл підвівся більше і штовхнув її. Дівчина покотилася, наче оббілувана теляча туша, і впала на підлогу з дивним, загадково м’яким стуком. Натомість довгий і гострий ніж, який вона тримала, вдарився з металічним дзенькотом, недоречним серед стількох глухих звуків. Утомлений та ошелешений, Геракл зліз із ложа, підняв Ясінтру за волосся, поволік до найближчої стіни й ударив об неї головою.

Саме тоді до нього повернулася здатність мислити, і перша його думка була: «Вона не заподіяла мені шкоди. Вона могла встромити цей кинджал у мене, але не встромила». Попри це, гнів не вщух. Він знову смикнув гетеру за кучеряве волосся; голова зі стуком ударилася об саманну стіну.

— Що ще, крім убити мене, ти мала скоїти? — хрипко запитав розгадник.

Коли гетера заговорила, дві червоні струминки-оздоби витекли з її носа і спустилися вниз, оминаючи пухкі губи.

— Мені не веліли тебе вбивати. Я могла б це зробити, якби хотіла. Мені сказали тільки, щоб я, не завдавши шкоди, торкнулася кинджалом твого тіла тої миті, коли ти сягнеш вершини насолоди, не раніше й не пізніше.

Геракл тримав її за волосся. Обоє важко дихали. Її голі груди приплющилися до його туніки. Трусячись від люті, розгадник поміняв руку: узявши її за волосся лівою, він здійняв праву і двічі навідліг ударив по обличчю. Коли він спинився, дівчина лише облизала розбиті губи й поглянула на нього, не виявляючи ні болю, ні переляку.

— Високих чоловіків, що розмовляли з афінським акцентом, ніколи не було, чи не так? — запитав Геракл.

— Ні, вони були, — відказала Ясінтра. — Але мали на обличчях маски. Уперше вони мені погрожували після Трамахової смерті. Після вашої розмови зі мною вони повернулися. Їхні погрози були жахливі. Мені детально розповіли, що робити: я мала сказати тобі, що мені погрожував Менехм. Мала прийти до тебе й попросити прихистку. Звабити, щоб ти пізнав насолоду зі мною, — Геракл знову здійняв праву руку. Вона сказала. — Ти можеш забити мене до смерті. Я не боюся померти, розгаднику.

— Але боїшся їх, — пробурмотів Геракл, так і не вдаривши.

— Вони дуже могутні, — Ясінтра посміхнулася розсіченими губами. — Ти навіть не уявляєш, що вони погрожували зробити зі мною, якщо я не підкорюся. Часом смерть приносить полегкість, але вони обіцяють не смерть, а нескінченний біль. Вони будь-кого швидко переконають. Ні ти, ні твій товариш не маєте проти них ні найменшого шансу.

— Ти так кажеш, бо тобі веліли це сказати?

— Ні, я сама це знаю.

— Як ти з ними зв’язуєшся? Де їх знайти?

— Вони самі знаходять тебе.

— Вони приходили сюди?

— Так, — відказала Ясінтра, і Геракл помітив, що вона завагалася. Пильно стежачи за кожним її рухом, він змусив її притиснутися спиною до стіни і, наче ніж, уп’яв їй у плече лівий лікоть.*

__________

* Чому три ейдетичні слова (я їх підкреслив) знову з’являються? Адже небезпека для Геракла, схоже, минула… Що відбувається?

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Ясінтра додала:

— Насправді вони й зараз тут.

— Тут? Що ти маєш на увазі?**

__________

** Я зрозумів! Геракле, стережися — за СПИНОЮ!!!

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Ясінтра мовчала. Вона водила очима по кімнаті, немовби хотіла охопити її всю поглядом. Відтак промовила з дивною неквапливістю:

— Мені також наказали, щоб… після того, як ти пізнаєш насолоду, я забалакала тебе… і відвернула увагу…

Геракл помітив швидкий рух її очей.***

__________

*** ОБЕРНИСЯ!!!

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Раптом він неначе почув якийсь внутрішній голос, що кричав йому: «Обернися». Розгадник обернувся саме вчасно.

Права рука постаті в масці й важкому чорному плащі саме завершувала описувати безгучне і смертоносне півколо, але несподівана перешкода — Гераклова рука — змінила траєкторію удару, і лезо, не завдавши шкоди, лише розітнуло повітря. Перш ніж нападник завдав нового удару, розгадник устиг обернутися і схопити його за правий зап’ясток. Вони почали боротися. Геракл глянув на обличчя противника і враз відчув, що сили його полишають, бо ж він одразу впізнав цю безлику маску зі штучними, неприродними рисами й темний неспокій, що сочився зі симетричних отворів для очей, які зараз блискали ненавистю. Понсіка скористалася цим миттєвим замішанням і наблизила вістря кинджала до м’якої плоті його горла. Геракл заточився, позадкував і вдарився спиною об стінку. Насилу змусивши себе мислити, він усвідомив краєм думки (подібно до того, як дивляться краєм ока), що принаймні Ясінтра ніби не нападає на нього, хоч він і не знав, що вона зараз робить. Отже, Геракл мав справу лише з одним ворогом, жінкою (хоч і дуже сильною, у чому він щойно пересвідчився). Щоб зібрати силу в правій руці, розгадник вирішив ризикнути й дозволити прегострому лезу наблизитися до себе ще трохи. Потому здійняв кулак і чимдуж вгатив у маску. Почувся стогін, далекий, наче з глибокого колодязя. Геракл ударив іще раз. Знову стогін, але не більше. Ба гірше: зосередившись на своїй правиці, він забув про кинджал, що дедалі скорочував ту крихітну відстань, яка відділяла вістря від живчика, що пульсував на Геракловій шиї, від незахищеного розгалуззя вен і тремтячих, піддатливих м’язів. Тоді він припинив бити маску, а натомість зробив те, що, без сумніву, здивувало його несамовиту противницю, — простягнув пальці і став лагідно пестити контури маски, проводячи по пагорку носа, виступам вилиць… наче сліпий, що прагне впізнати на дотик обличчя давнього друга.

Понсіка запізно збагнула його намір.

В очні отвори маски без попередження ввігналися два товсті тарани, два величезні стрижні й без спротиву занурилися в химерну слизоту, захищену тонкою шкіркою. Вістря кинджала одразу ж відсмикнулося від Гераклового горла, а під безвиразною личиною щось вереснуло й заголосило. Розгадник витягнув вологі до половини пальці та