BooksUkraine.com » Сучасна проза » Зібрання творів у семи томах. Том 4. Повісті, Микола Васильович Гоголь 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 4. Повісті, Микола Васильович Гоголь"

26
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Зібрання творів у семи томах. Том 4. Повісті" автора Микола Васильович Гоголь. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74 75 ... 84
Перейти на сторінку:
прочитання «Шинелі» в цілому зумовлені особливостями комунікативної форми твору, в якій вочевидь простежується парадоксальна етична і естетична авторська позиція. Згадаймо релігійно-християнські прочитання «Шинелі» (аналіз інших підходів див.: Грекова Е.В. Социально-бытовые и христианские начала в повести Н.В. Гоголя «Шинель»: (К вопросу о трехверсионном считывании текста) // Русская литература XIX века и христианство. — М., 1997. — С. 233‒239). З погляду П. Бухаркіна, «одним з основних джерел» «Шинелі» є вірші з Євангелія від Матвія про збирання скарбів на землі й небі (6: 24‒34) (Бухаркин П.Е. Риторика и смысл: Очерки. — СПб., 2001. — С. 115). Підстави для релігійного потрактування «Шинелі» надає насамперед агіографічний підтекст і пов’язані з ним оповідні структури повісті. Ще Г. Макогоненко, пояснюючи вибір імені для героя «Шинелі», згадав житіє святого Акакія Синайського, в якому добачив можливу аналогію до страдницького життя та чудесного воскресіння гоголівського чиновника. Акакій був учнем злого і несправедливого ченця, але йому стало сили перетерпіти безчестя та катування й отримати зрештою божественне позбавлення від мук. Коли чернець, який завдав Акакію стільки страждань, спитав на могилі святого: «Чи помер ти?», то почув у відповідь: «Не помер, отче, адже тому, хто взяв на себе послух, померти неможливо». Страждання Башмачкіна через нову шинель дублюють і певним чином травестують митарства страстотерпця святого Акакія, що жив у Вірменії 520 р. Святий Акакій добровільно віддав себе на катування: він замерз на кризі Севастийського озера. Аскеза гоголівського Башмачкіна, очевидно, пародіює аскезу святого Акакія, роблячи проблемним атрибуцію авторського ставлення до героя як співчуття «маленькій людині». «Шинель» постає наразі не маніфестом на захист людини (такою була позиція реальної критики), а розповіддю про «згасання, спустошення людини як під впливом низьких пристрастей, так і під впливом високих <…> Якщо людина всією душею заплуталась в цих дрібницях, їй немає порятунку» (Чижевский Д.И. О «Шинели» Гоголя // Дружба народов. — 1997. — № 1. — С. 217). Акакій Акакійович у такий спосіб входить у ряд інших героїв петербурзьких повістей, які втрачають особистість і божественний дар у пошуках мирської слави: Поприщіна, Чарткова, Піскарьова — кожен з них робить зі своєї слабкості ідола (амбіції Поприщіна, корисливість Чарткова, кохання Піскарьова). Маємо знов і знов повторюваний Гоголем мотив гротескного перетворення жалюгідної «маленької людини» на надлюдину (чи то на привид, чи то на іспанського короля), яка прагне відплатити за своє приниження. Акакій Башмачкін натомість не має «великої страсті», він втрачає свою особистість через дрібницю — шинель. Башмачкін з людини остаточно перетворений на автомат, навіть його діяльність — переписування — фігурує як опозиція до іншої, більш творчої, осмисленої діяльності, до якої гоголівський герой виявляється нездатним (пригадаймо пропозицію «доброї людини» з керівництва, що підказала урізноманітнити роботу Башмачкіна). Наразі притча про праведника Акакія, перенесена на ґрунт гоголівського Петербурга, не знімає теми соціального страждання, а, завдяки елементам сентименталізму, комізму і не в останню чергу фантастичності (тобто завдяки тому комплексу, що і творить унікальну оповідну манеру Гоголя), надає християнським мотивам повісті інтерпретаційної багатозначності.

Продемонструвати «пошлість пошлої людини» так, аби читач усвідомив зло пошлості, але не зненавидів людини, — напевне, такою є моральна позиція Гоголя; і в цьому — свідчення його «боротьби» за людське в людині. Ю. Манн, говорячи про епілог «Шинелі», відзначає вельми важливий проблемний момент повісті: «моральне почуття читача зачеплене» і саме тому «йому пропонується компенсація, незважаючи на усвідомлену впевненість, що вона неможлива і що про Акакія Акакійовича розказали дійсно все» (Манн Ю.В. Поэтика Гоголя. — М., 1988. — С. 100). Насправді, ціннісна і змістовна цільність героя петербурзьких повістей (а ці характеристики у Гоголя завжди пов’язані саме з героєм, антропоцентричні) не лишається незмінною в процесі взаємодії з читачем: основна ідея розповіді, проходячи через оповідну та стильову складову твору, серйозно змінюється. Цей процес трансформації етичних і естетичних складових гоголівської оповіді культуролог М. Епштейн влучно назвав іронією стилю (Эпштейн М. Ирония стиля: Демоническое в образе России у Гоголя // Новое литературное обозрение. — 1996. — № 19. — С. 129‒147).

Гоголівська іронія (автор говорить про одне, маючи на увазі інше) — це, очевидно, не звична нам постмодерністська гра, вона не позбавлена певного дидактизму. Так, маємо фінальний авторський монолог в «чудесній» повісті «Ніс». З одного боку, цей виступ письменника є кумедною пародією на тогочасні книжкові огляди (Гоголь сам поспішає звинуватити себе у можливих письменницьких огріхах і тут же виправдатися). З іншого — оповідач вступає в певний діалог із «наївним» читачем, аби перевірити, чи збагнув той «послання» фантастичного твору. Повертаючись через фінальну настанову «А все ж таки, як розміркуєш, у всьому цьому, далебі, є щось. Кажіть, що хочете, а такі пригоди бувають на світі; рідко, але бувають» до вже прочитаної історії майора Ковальова, реципієнт мусить задуматися не лише над вдалою авторською грою, але й «вичитати» певні сенси в образах-символах комічного/сатиричного на перший погляд твору. Негативному пафосу розповіді про «страждання» майора протистоїть стверджувальна авторська думка, яка спромоглася викрити соціальні й духовні аномалії реальності, що оточує читача.

Ще відчутнішою є подібна авторська установка в «Записках божевільного». Носієм оспіваного романтиками високого стану безумства стає посередня людина — Поприщін, але при тому тема свідомості й особистості, які руйнуються (чи вивільняються!) безумством, виявляється, за версією Гоголя, не менш «високою». «Записки божевільного» — єдина з повістей Гоголя, в якій збігаються (принаймні формально) суб’єкт і об’єкт оповіді: аналізує вчинки сам герой повісті, божевільний чиновник Поприщін; і хід дії, і хід думки знаходяться цілком у його владі. Текст написаний від першої особи і відповідає усім формальним установкам Я-оповіді. Втім, поєднання Я-оповіді з установкою на непряме слово надає «Запискам божевільного» унікальної стилістичної багатоплановості. Ми «зчитуємо» свідомість героя не як знак об’єктивної реальності: вона є фактом насамперед зображувальним, а уже потім — тим чинником, що формує зображення. В. Звиняцьковський звертає увагу на наріжну роль «Записок божевільного» в структурі збірки «Арабески» (повість завершує першу частину книжки), проводячи сміливу паралель із авторським світосприйняттям, а зокрема і письменницькою стратегією Гоголя: «Так “Арабески”, сплетені з химерних образів та думок, насамкінець помітно переходять у “шматки” хворої свідомості. Вміщуючи замість “висновків” марення божевільного, Гоголь у такий спосіб стирає межу між власною історіософією, що мала б претендувати на певну раціональність, та ірраціоналізмом» (Звиняцьковський В. «Нечувані історії» від Гоголя // Гоголь М. Всі повісті. — К., 2008. — С. 17). Божевілля (тобто ірраціональність) в художньому світі петербурзьких повістей — не просто випадок патології (а тим паче індивідуальної патології), це проблема екзистенційна,

1 ... 73 74 75 ... 84
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 4. Повісті, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів у семи томах. Том 4. Повісті, Микола Васильович Гоголь"