Читати книгу - "Злочинна союзниця - імператриця? , Аліна Скінтей"

Його погляд був нестерпно пронизливим, ніби проникав у саму душу, розкриваючи кожну її думку і кожну слабкість. Але, попри цей тиск, Еліанора змусила себе витримати цей погляд, не дозволяючи страху взяти гору. Її пальці тремтіли ледь помітно, але вона трималася стійко, зібравшись з усією силою волі.

Вона важко зітхнула, відводячи очі на мить, перш ніж знову повернути свій твердий погляд до нього. Її голос був спокійний, але напружений, у ньому звучала прихована рішучість, немов лезо кинджала, що чекає на свій момент.

— Імператриця має бути тією, хто не боїться кинути виклик традиціям і запитати: чому саме так? — її слова звучали чесно, і її слова були навмисно спрямовані проти усталених норм. — Вона не має бути просто вірною тінню імператора, але партнером, який стоїть поруч не через тиск чи обов’язок, а через власний вибір. Імператриця повинна вміти захищати не тільки палац, а й себе. Іноді їй доведеться сказати "ні", навіть коли це небезпечно.

Напруження в кімнаті зросло, як туго натягнута струна. Еліанора відчула, як її серце гупає в грудях, а подих ставав важчим. Вона стояла рівно, але її руки були сховані за спиною, щоб приховати ледь помітне тремтіння.

Естар, здавалося, замислився, його очі заблищали цікавою іскрою, яка ледь помітно освітлювала його задумливий вираз обличчя. Раптом його губи розтягнулися в саркастичній усмішці, і він повільно заплескав у долоні.

— Браво, Тессо! — Естар заплескав в долоні. — Якби ти озвучила це перед радниками, отримала б найнижчий бал.

Еліанора продовжувала дивитися йому в очі, хоча її дихання було рваним, а серце билося скажено. Її обличчя зберігало незворушний вираз, але в грудях усе горіло від напруги.

— Як добре, що саме я оцінюю відповіді претенденток у цьому випробуванні, — додав він, трохи нахиливши голову, ніби досліджуючи її реакцію.

— Хіба ви не мали мене запросити на вечерю чи будь-що інше, щоб отримати відповідь? — її голос звучав упевнено, але всередині вона ледь трималася, щоб не видати хвилювання.

— Хіба не ти сама сказала мені: "залиште мене"? — його брови злетіли, і в його голосі з'явилася грайлива іронія. — Я дав тобі час, але ти зовсім не переймалася моєю відсутністю. Це навіть засмутило мене.

Еліанора затримала подих, в її горлі застрягла грудка, а пальці стиснулися в кулаки, приховані під складками сукні. Сказати правду означало розкритися, і це її лякало.

— Я чекала на запрошення, — видихнула вона, і ці слова прозвучали майже непомітно, немов зізнання, що вирвалося всупереч її волі.

Естар завмер, здивування на мить проступило на його обличчі. Він не очікував подібного зізнання, і цей факт лише додав напруги між ними. Його очі знову звузилися, але тепер у них було щось глибше, щось майже людське, майже вразливе.

Німріан продовжував стояти, наче прикутий до місця, і його обличчя на мить втратило бездоганну холодність, що зазвичай огортала його, мов броня. Відчувалося, як щось невидиме і важке розбивається у повітрі між ними, оголюючи крихкі й ніжні емоції. Його дихання стало глибшим, а погляд, який раніше був відсторонено-аристократичним, наповнився чимось іншим, теплішим, більш людським, майже вразливим.

Кілька гулких кроків і він стояв навпроти неї. Його рука, обережно завмерла на відстані подиху від її щоки. Пальці не торкнулися її шкіри, але відстань між ними стала настільки нестерпною, що повітря між ними загусло, немов розплавлене золото. В його очах завирувала нескінченна глибина, наче він відкривався перед нею у всій своїй чесності.

— Валькарісові кістки!* — вилаявся Естар, голос його був хрипким, оголеним до нервів, наче кожне слово виривалося з глибини серця, яке він так старанно ховав. Він уже не був імператором, перед нею стояв чоловік, у якому ховалися недосконалість і справжні почуття. Чоловік, в якого вона, можливо, могла б закохатися. Чоловік, який був готовий впустити її в темряву свого світу, навіть якщо це зробило б його вразливим.

Його обличчя було так близько, що Еліанора змогла побачити тонкі лінії втоми та боротьби, які розривали ідеальну маску імператора. Його губи злегка тремтіли, як ніби слова, які він не міг вимовити, нависли на краю, але він так і не сказав їх вголос. Його пальці все ще не торкнулися її обличчя, але сама його близькість була достатньо палкою, щоб викликати гарячу хвилю десь глибоко в грудях.

— Я вже тобі говорив, Тессо, — його голос затих, майже перейшов на шепіт, де в кожному слові відчувалася така чуттєва щирість, яка змусила серце Еіланори ледь пропустити удар. — Це не гра. — Його погляд знову впився в її очі, вишукуючи там відповіді, сподіваючись, що вона зможе зрозуміти те, що він намагався донести, без зайвих слів.

Його долоня, нарешті, обережно доторкнулася до її обличчя, пестячи ніжну лінію щоки. У цьому дотику було стільки бажання, стільки невимовного прагнення, що його пальці здригнулися. Він дивився на неї так, ніби вона була його єдиним порятунком, його єдиною зорею серед ночі. Його голос тремтів, коли він продовжив, кожне слово — це була обітниця, обіцянка, яку він не міг порушити.

— Скажи... — прохання було тихим, майже відчайдушним. — Скажи те, що я хочу від тебе почути... І я весь цей світ покладу до твоїх ніг.

Він не сказав слів "я тебе кохаю", але в кожному погляді, у кожному подиху, в кожному легкому дотику ці слова звучали гучніше, ніж будь-коли раніше. Його очі випромінювали тепло і чуттєву м'якість, розкриваючи перед нею всі ті бар'єри, які він так довго будував. І це було найщиріше зізнання, яке тільки міг зробити цей чоловік, звиклий приховувати свої почуття за імператорською маскою.