Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

Порівняльний аналіз термінології і політичних структур Спартокідів, які успадкували владу від Археанактідів, а також сицилійської держави Діонісія дозволив висунути гіпотезу про існування на Боспорі тиранічного режиму ще за Археанактідів, що близько до 480 р. до н. е. міг установитись унаслідок військового конфлікту боспорської симахії зі скіфами[583]. На чолі першої стояв стратег-авто-кратор з роду Археанактідів, який скористався перемогою і захопив спочатку владу в Пантикапеї, а потім силою почав приєднувати інші поліси. Щодо останнього, то якби це справді було так, — а греки над усе ставили елевтерію своїх полісів, — то, об'єднавшись знову, вони могли б виступити проти пантикапейського тирана і свого поневолення. Зовсім інша справа, коли вони добровільно, заради ідеї еллінської єдності створювали свій союз під егідою єдиного бога.

Діяльність Археанактідів знайшла найяскравіший вияв в організації оборони полісів та в сфері релігії. Більшість дослідників вмотивовано відносять до часу їх правління будівництво й укріплення Тіритакської оборонної системи, яка складалася з насипного валу й глибокого рову. Параметри цього стратегічного укріплення кордону і його довжина (близько 25 км) свідчать про те, що це була надзвичайно трудомістка і складна фортифікаційна споруда. Вона вимагала ефективного централізованого керівництва і могла бути виконана тільки після об'єднання полісів.

Тіритакські укріплення захищали Пантикапей, Тіритаку, Мірмекій, Порфмій, а на азіатському боці — острови з містами Фанагорія, Кепи і Гермонасса[584]. Можливо, саме вони зі своїми сільськими округами складали основу першої Боспорської держави. За археологічними даними ці міста в першій половині V ст. до н. е. займали невелику площу. Зокрема, найбільший з них Пантикапей — близько 9 га. Кількість населення в містах, на думку В. П. Толстикова, не перевищувала 2—3 тис. чоловік, а в усіх полісах могло проживати приблизно 15 тис., з яких майже 5 тис. складали боєздатні чоловіки. За такої демографічної ситуації боспорські греки, об'єднавшись, спроможні були спорудити Тіритакські оборонні вали за допомогою мирно настроєних місцевих осілих племен (сіндів), також зацікавлених у захисті від кочовиків. Проте за межами оборонних кордонів залишився Німфей — один з найбагатших полісів Боспору. Біля нього утворився новий шлях для скіфів на протилежний берег Керченської протоки.

Для боспорців зведення оборонного кордону мало надзвичайно важливе значення. Набагато довший і важчий для номадів шлях до переправи в Сіндику в обхід тіритакського валу згодом звів нанівець ефективність й інтенсивність їхніх походів[585].

Значну увагу Археанактіди приділяли релігійній справі. Про це передусім свідчить будівництво великого храму Аполлона Спасителя в Пантикапеї, спорудження якого відноситься до початку їхнього правління — близько середини V ст. до н. е.[586]. Храм став центром шанування Аполлона не лише пантикапейцями, а й громадянами інших боспорських міст. Водночас він був символом релігійної амфіктіонії і загальнополісного об'єднання під владою Археанактідів, які традиційно виконували в цьому храмі обов'язки жерця (сакрального басилевса). Таку величну культову споруду в першій половині V ст. до н. е. можна було збудувати лише загальними зусиллями боспорців за наявності релігійної амфіктіонії.

Важливе значення цього храму і культу Аполлона в діяльності Археанактідів підкреслювалося карбуванням рідкісних монет з легендою АПОΛ (скорочене ім’я бога або храму) і його культовою символікою, які мали обіг на території всього Боспору. На основі аналізу цих монет визначають чотирьох правителів династії Археанактідів[587]. Останнім часом ці монети трактуються як емісія верховної симахії і релігійної амфіктіонії[588], що, врешті-решт, не суперечить одне одному, бо храм Аполлона був сакрально-політичним центром об'єднання.

Основою економіки полісів незалежно від їхнього політичного статусу було сільське господарство з усіма його структурними елементами — землеробством, скотарством, садівництвом і, можливо, виноградарством[589]. Крім того розвивалися промисли і ремесла: залізоробне, бронзоливарне, ювелірне, керамічне, кам'яно-, дерево- і кісткообробне[590]. Повсюдно спостерігається їх інтенсифікація. У металургійному виробництві використовувалася власна керченська руда. Залишки металургійної майстерні в Пантикапеї вказують на те, що тут виробництво заліза ще не було відокремлене від ковальської обробки. Вироби з кольорових металів не мали широкого попиту серед варварського населення. Імпорт грецьких виробів дещо зріс лише в Сіндику, де почалася перебудова господарства в напрямку збільшення виробництва додаткових продуктів для обміну з полісами.

Велася жвава торгівля, але її організація майже не відома. Грошовий обіг забезпечував Пантикапей в основному випуском дрібних номіналів, що, напевно, було пов'язано з наявністю великої кількості дрібних споживачів і виробників[591]. До часу правління Археанактідів належить дві паралельні групи монет, які мали в основному емблематику Аполлона[592]. У зовнішній торгівлі використовувалася в V ст. до н. е. інтерлокальна монета Кізіка.

Із завоюванням Іонії персами і падінням Мілета торгові зв'язки змінюються. На перше місце після переможного завершення боротьби з персами виходять Афіни, які почали контролювати прохід в чорноморські протоки[593]. Археанактіди заохочували торгову діяльність боспорців, що підтверджує наявність значної кількості імпорту різноманітного посуду аттичного виробництва, хіоських та фасоських амфор, в яких імпортувалося вино й маслинова олія. Окрім цього з Афін і Коринфа до Боспору привозили теракотові статуетки, мармурову скульптуру, металеві вироби, ювелірні прикраси і одяг. Значне збільшення афінського імпорту простежується у третій чверті V ст. до н. е., коли Афіни повністю заволоділи чорноморськими протоками.

Соціальне розшарування населення, особливо сільського, ще не було яскраво виражене. Використання масової рабської праці на Боспорі, які в інших регіонах Причорномор'я, не помічається. Про наявність рабовласників, в тому числі й храмових, можна лише висловлювати здогади. За правління Археанактідів збільшився наплив місцевого населення в міста, зокрема заможних представників з Сіндики і, можливо, меншою мірою, номадів. У відносинах з боспорськими греками провідну роль відігравали сінди[594]. В соціально-економічному плані сінди та меоти були найрозвинутішим місцевим населенням. Психологічна близькість з сіндами диктувалась однаковим з еллінами образом життя. Над усе елліни цінували землеробство, яке у місцевих племен мало значний розвиток. Із свого боку дружелюбні сінди дозволили на побережжі заснувати колонії і зуміли швидко оцінити й сприйняти надбання греків. Рядове сільське населення Сіндики в V ст. до н. е. матеріально було багатшим, ніж скіфи Східного Криму і меоти[595]. При Археанактідах сіндська знать встановила економічні, культурні та родинні відносини з аристократією грецьких міст, особливо азіатської частини Боспору і Німфею. Войовничіші меоти, навпаки, продовжували досить стримано, а може й вороже ставитися до греків[596]. Взагалі зв'язки із місцевим населенням Боспору, етнос якого невизначений, а також скіфськими номадами в цей час ще не набули особливого економічного значення. Щоправда, існує думка, що між ними не тільки встановлювалися інтенсивні контакти, але й