Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

що номади, інтегровані в античні поліси, були основним виробником у Боспорській державі[597]. Проте на перших етапах розвитку боспорських полісів, які традиційно зберігали єдність громадянської общини, навряд чи могло бути прийнято до їхнього середовища значну кількість варварського населення, а особливо номадів. Хоч у V ст. відзначається седентаризація якоїсь їх частини, вони в основному зберігали кочовий образ життя. Більше того, з їхнього боку простежується постійна загроза полісам[598]. Не можна також перебільшувати і скіфський вплив у Німфеї, хоча б тому, що в його некрополі виявлено елементи сіндського і грецько-сіндо-скіфського поховального ритуалу, де важко вбачати тільки номадів будь-якого рангу[599].

Що являла собою структура Боспорської держави і яким був офіційний статус полісів і їхніх громадян, невідомо. Однак, враховуючи те, що всі міста Боспору в V ст. до н. е. розвивалися більш-менш рівномірно, автономію при Археанактідах, напевне, зберігали майже всі. Між полісами існували тісні економічні, культурні, релігійні і, звичайно, родинні відносини. Інтенсивніше розвивався Пантикапей. Цікаво відмітити, що у ньому в період спорудження величного храму Аполлона не велося значного житлово-господарського будівництва[600]. Пантикапейці задовольнялися в основному житлами, збудованими раніше. В деяких містах (Мірмекій, Тіритака, Фанагорія), які входили до федерації, і тих, що не входили (Німфей, Феодосія), навпаки, саме в V ст. до н. е. розпочалося розширення територій завдяки новому будівництву. В Фанагорії проводилося терасування схилів, які відокремлювали нижнє плато від верхнього, та влаштування агори з одночасним спорудженням громадських будівель. Кам'яне будівництво велося в Німфеї і Феодосії. У першому значна увага приділялась організації та перебудові святилищ[601].

Аналіз джерел дає змогу дійти висновку про те, що династія Археанактідів не змогла створити сильного політичного об'єднання, в якому з усією очевидністю виявився б справді тиранічний автаркічний режим. Консолідація більшості полісів, які зберігали свою автономію, мала в основному оборонний і сакральний характер. Однак і таке, суто номінальне, об'єднання стало запорукою збереження полісів від можливого підкорення їх скіфською державою. Політика Археанактідів, здійснювана під егідою Аполлона Спасителя, спрямовувалася на винятково мирні взаємовідносини з сусідніми етносами. Врешті-решт перше об’єднання, яким би воно не було, стало основою для створення автаркічної держави. Так завершився етап історії Боспору, пов’язаний з династією Археанактідів.

На основі того ж уривку з «Історичної бібліотеки» Діодора Сицилійського [12, 31, 1] відомо, що владу після Археанактідів отримав Спартак і правив сім років. Він був засновником династії Спартокідів, яка царювала з 438 р. до І ст. до н. е.[602]. Як і стосовно попередніх правителів, поки що немає єдиної думки щодо їх походження і причин зміни правління.

Давні автори, не уточнюючи конкретну етнічну приналежність, відносили Спартокідів до варварів [Plut., De stoic, rep., 20, C-D; Adv. Stoic., 7]. Сучасними вченими висунуто три основні версії щодо їх походження. За першою — Спарток вважався вихідцем із середовища сіндської знаті, хоча, можливо, і скіфської чи скіфо-фракійської[603]. Друга версія припускає походження Спартокідів з місцевої племенної знаті, яка була тісно пов'язана з грецькими купцями і рабовласниками спільністю торговельних і інших інтересів[604]. За третьою — вони належать до скіфського, а точніше, фракійсько-іранського етносу[605]. Існує й протилежна варварській версія еллінського походження цієї династії, яка базується на переважанні еллінських імен над фракійськими серед її представників, та династійному наслідуванні, що було характерною ознакою грецьких тираній[606]. Нині більшість дослідників дотримуються версії фракійського походження Спартока[607], рід якого протягом більше 300 років хоч і зазнавав значної еллінізації, проте зберігав свої традиційні імена. Деякі з них були характерні й для фракійських царів. Найпереконливішим доказом їхньої безперечної спорідненості з фракійськими царями є династійна емблематика, пов'язана з релігією Діоніса й Аполлона. Вірогідно, що один з представників царського двору фракійців міг з'явитися на Боспорі, взявши династійний шлюб, можливо, саме з донькою останнього Археанактіда, у якого не було прямих спадкоємців. У Археанактідах необов'язково вбачати лише правителів. Це, імовірно, рід, представники якого займали різні посади в об’єднанні боспорських полісів. Зважаючи на те, що Спарток правив усього сім років, він, можливо, був уже в літах, і його могли добре знати на Боспорі, якщо він займав при Археанактідах якісь державні посади.

Те, що на чолі грецької держави у V ст. до н. е. стояв фракієць — факт унікальний в історії Еллади. Враховуючи ставлення греків до варварів, можна стверджувати, що ніякі угруповання та союзи на Боспорі не могли б довго утримувати владу тирана за існуючої традиції полісної єдності, якби тиран був чужинцем, який не мав найтісніших родинних зв'язків з попередньою династією або іншим знатним родом. Інша справа, що на відміну від Археанактідів, він побажав правити одноосібно і, можливо, якісь представники цього роду, котрі не примирилися з передачею правління Спартоку, втекли до Феодосії [Anon. Peripl., 77].

У зв'язку з цим відзначимо, що конкретні причини падіння першої династії і роль у цьому Афін, зокрема, Перікла, невідомі. З цього приводу висловлено чимало різних припущень[608], але жодне з них не можна вважати переконливим. За правління Спартока на Боспорі не відбулося ніяких помітних змін у політичному житті, економіці або релігії[609]. Захоплення влади Спартоком ще не означало, що він став повним володарем полісів. Під його контролем залишилися лише ті населені пункти, які були відмежовані за попередньої династії Тіритакським валом. Судячи з усього, Спарток не прагнув до територіального розширення. Отже, є всі підстави вважати, що він лише продовжував політику своїх попередників.

Ситуація почала докорінно змінюватися лише наприкінці правління його сина Сатира (433/32—390/389 рр. до н. е.)[610]. А помітні зрушення в усіх сферах життя боспорців почалися при Левконі І (389—347 рр. до н. е.). Саме цього ініціативного і рішучого діяча в Афінах вважали засновником нової правлячої династії Левконідів [Ael., Var. hist., 6, 13].

Правителі династії Спартокідів у античній літературній традиції, починаючи з Левкона І, характеризуються різними потестарними термінами: архонти, царі, династи, тирани[611]. В боспорських епіграфічних документах Левкои І іменувався архонтом Боспору і Феодосії [КБД, 1111], а відносно підкорених народів — басилевсом [КБН, 6]. Які титули насправді мали Спарток і Сатир, можна тільки здогадуватись. Можливо, титул архонта Левкон успадкував від батька.

Певно, впровадженням цього терміна в офіційну титулатуру Спартокіди намагалися замаскувати тиранічний характер своєї влади щодо вільних грецьких громадян. Цей політико-правовий термін вони принципово могли наслідувати від Археанактідів, які в свою чергу запозичили його з полісної практики, де архонти були верховними магістратами, нерідко з епонімними функціями, як і