Читати книгу - "Грот афаліни"

Янг відступив убік, учепився в Раджеву руку.

— Пане офіцер, за всіма ознаками — отруєння, — коротко сказав лікар тому, що в цивільному одязі. — Отрута швидкодіюча, смерть настала години чотири тому. Отрута була у вині… Зрештою, патологоанатомічне обстеження покаже.

Санітари пронесли носилки з трупом. Обличчя в мертвого не було прикрите.

— Малу-у?! — вигукнули Радж і Янг. Упізнали нарешті сторожа.

Лікар тим часом частував сигаретами фотографа, поліцейських. Радж упізнав його: той самий, що був у дельфінарії, коли загинула Джейн, з клініки Ентоні Pecunia.

Офіцер зайшов до прохідної, згріб на папір те, що лежало на столі, а пляшку виніс, засунувши в шийку мізинця.

— Корком треба заткнути. Хай і вміст пляшки дослідять, і дактилоскопічні відбитки знімуть, — сказав поліцейський-писар.

Офіцер віддав йому в руки паперовий згорток, а сам з пляшкою вернувся в прохідну пошукати корок. І знайшов, виніс пляшку вже інакше — вказівним пальцем правої руки тримав під денце, а таким же пальцем лівої руки натискував на корок. І згорток, і пляшку сховали в саквояж, що стояв поряд.

— Ну, як ви себе почуваєте? — звернувся офіцер до Абрахамса. — Зможете вести нас до басейну?

— А я, мабуть, там уже не потрібний? — запитав лікар і нібито пожартував: — Сподіваюся, більше трупів не буде? Протокол судмедекспертизи я завезу вам.

— На все добре, — кивнув офіцер, відпускаючи його. Абрахамс стояв біля табуретки на тремтячих напівзігнутих ногах, божився й говорив уголос:

— А я ж і душею не винуватий… За що ж ви мене тримаєте як арештанта? Я ж перший побачив, що дельфінів немає. Приплив з рибою до шлюзу, дивлюсь — а чому ж це дельфіни не хлюпаються, не зустрічають мене? Раніше було вони відчувають рибу, хвилюються, на хвіст стають, за шлюз заглядають, на берег дзюби кладуть… А цього разу — тихо-тихо… — Абрахамс говорив усе, мабуть, для Раджа, ніби шукав у нього порятунку й підтримки, бо поліцейські слухали неуважно, з іронією. Може, не вперше уже? — Біжу до Малу… — Ноги наче ватяні… Що ж це таке, як це він не устеріг дельфінів? Я ж не думав, що їх покрали, думав — шлюз хтось відчинив, а вони й повтікали… Прибігаю, а там і Малу лежить неживий… Я ж перший подзвонив вам, а за що ж ви мене арештували? Чому нікуди не пускаєте? У мене ж риби стоїть повний човен, протухне на сонці. Може, хтось ще купив би… хоч не всю… І то меншими були б витрати.

— Помовч, діду. Знявши голову, за волоссям не плачуть, — кинув офіцер. — Тупай скоріше… От як будемо тебе допитувати для протоколу, тоді й розкажеш усе по порядочку.

— Алі прийшов! — дзвінко вигукнув Янг, оглянувшись, поставив сумку. — На зміну прийшов, а Малу немає…

Усі спинилися, подивилися в бік прохідної. На обличчях поліцейських навіть загуляли усмішки, побачили, як Алі розгублено топчеться біля прохідної, розводить руками, зрештою кричить їм: «Е-ей!»

Офіцер наказав Раджеві:

— Бігом туди, бігом назад… У двох словах поясни, що сталося. Скажи, щоб нікуди не відлучався з поста. З ним ще буде окрема розмова.

Радж швидко збігав і зразу приєднався до групи. Усі йшли повільно, чекаючи його.

— А містер Крафт де? — це запитав Абрахамса другий поліцейський. — Ви ж казали, що в таку пору завжди і він приходить.

— На Головний поїхав, у Свійттаун. Справи в нього… Обіцяв сьогодні повернутися, а коли — хтозна?

— Ясно. Помовч, діду.

— Боже, я ж мовчу як риба.

Підійшли до перекидного містка, зупинились, водячи очима по басейну, по берегах, по трибунах.

— Що змінилося у порівнянні з учорашнім днем? — запитав старший поліцейський Абрахамса.

Завідувач господарством глянув то в один, то в другий бік, знизав плечима. Радж і Янг теж пильно придивлялися. Одне нове помітили: за містком праворуч, на березі рукава стоїть на чотирьох колесах пересувна помпа. Один товстий, ледве долонями обхопиш, гофрований рукав опущений у воду, а другий, довший, відведений і перекинутий за шлюз. Але ж ця новина ні про що особливе не говорить.

— Нічого, їй-богу, нічого… — промовив нарешті Абрахамс. — Я тільки там, де ялик стоїть, на березі багато слідів бачив на піску.

Пішли через місток, відхиливши з дороги хвіртку. Від містка ліворуч на березі й коло «резиденції» Судзіра — асфальт. А праворуч — пісок-черепашник з галькою, таке покриття було і на площадці біля душів, і біля Раджевої комори і третіх дверей, де склад Абрахамса, і на доріжках між газонами з кущами. Здається, можна було розпізнати на піску біля містка і на доріжці, що вела за шлюз, сліди чоловічого взуття.

Пройшли берегом уздовж поручнів, під вишкою. Пройшли — і нічого підозрілого теж не помітили. Верталися назад, і Радж звернув увагу на те, що край помосту ніби в крові — засохлій, побурілій. Стали більше придивлятися і поліцейські, помітили бурі плямки і на асфальті, і на піску. Офіцер показав рукою, щоб і плямки і сліди не затоптували, а фотограф почав знімати. Повернули на доріжку праворуч і помітили, що сліди стали глибші (пісок був вологіший), в одному місці навіть вивернута бамбукова дужка з плотика-загородки. Видно, люди йшли навантажені. Фотограф ще кілька разів клацнув, зняв і вивернуту дужку.

— Скільки чоловік потрібно, щоб понести дельфіна? — запитав цивільний Раджа. Може, вирішив, що він більше розбирається в цій справі.

— Малого Бобі удвох можна підняти. А такого, як Дік, то й учотирьох не понести, — відповів Радж.

— Скільки вони можуть прожити без води? — знову напитав той.

— Кілька годин. Але поливати треба… А найкраще їх перевозити у величезних ваннах з водою.

Коло ялика з рибою фотограф покрутився довше. Бо и слідів тут видно більше, виявили навіть ум'ятини від двох сходнів, їх клали, певно, на відстані кроку одні від одних, щоб можна було підніматись на борт одразу групою.

— Яка тут глибина? Катер може підійти? — спитав офіцер, витягнувши до води свою шию.

— Може. Наш «Нептун» сюди заходить, — разом відповіли Абрахамс і Радж.

— Виходить, підпливали на катері… Дельфінів несли двома сходнями. Одного поранили, коли виловлювали. А як ви їх ловите — сітками? — запитав старший поліцейський Абрахамса.

— Ага… тільки треба дуже обережно з ними, а то і втопити можна, — охоче пояснив Абрахамс.

— Я думаю, їх не сітками виловлювали, — сказав Радж. — Не дуже легко сітками… Їх просто брали одного за одним з помосту. Вони у нас люблять на поміст вискакувати. Є навіть трюк такий: вискакують, лягають, як дрова. Ну, а їм за це рибку дають. Хтось знав про це або бачив і скористався