Читати книгу - "Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна"

розлігшись на гравійній подушці на західному боці, розташувалось побудоване урядом поселення. Як сказав Джо клерк у офісі, то було Інженерне містечко — помешкання для технічного та керівного персоналу. Будинки були скромні, але акуратні, з латками нових газонів, які здавалися дивно зеленими і недоречними в одноманітному коричневому оточенні. Вгору за течією вузький підвісний міст розтягнувся на 450 метрів через річку, ледь похитуючись, як павутина, від вечірнього бризу. Поблизу був інший, міцніший міст, побудований низько над водою. Він ніс величезний конвеєр, що транспортував купи каміння і гравію з одного берега річки на інший. Велика перемичка, виготовлена із листів сталі, була збудована на західному боці річки, щоб відвести там воду від підніжжя скель. Майданчик за перемичкою кишів людьми і машинами, і усі вони піднімали окремі хмари пилу.

Парові лопати та електричні екскаватори вгризалися в купи опалої породи; бульдозери штовхали землю і каміння з одного місця в інше; дизельні трактори «Катепіллар» повзали вперед і назад, вирубуючи тераси; величезні самоскиди «Мак» серії АП надвисокої вантажопідйомності надсадно ревіли, здіймаючись вибоїстими дорогами, що вели з каньйону, тягнучи валуни завбільшки з автомобіль; фронтальні навантажувачі зачерпували купу каміння і викидали її у самоскиди з бічним перекиданням кузова, які везли її до конвеєрів; високі крани підіймали сталеві листи над водою, де пальові копри на баржах, вивергаючи білі клуби пари, запруджували ними русло річки. Біля підніжжя скель сотні чоловіків із кувалдами і ломами повзали через купи скинутого каміння, подрібнюючи його для фронтальних навантажувачів. На самих скелях чоловіки, підвішені на мотузках, розгойдувалися і повзали від одного місця до іншого, як численні чорні павуки. Уважно спостерігаючи за ними, Джо побачив, що вони сверлили отвори у прямовисних скелях відбійними молотками. Пролунав довгий пронизливий свисток, і чоловіки з відбійними молотками швидко видерлися до верху своїх строп. Чоловіки з кирками і ломами метнулися вбік від підніжжя скелі. Глибокий, порожнистий, шокуючий звук вибуху прогримів і поширився по каньйону, помножений багатократним відлунням, що відбивалося від його кам’яних стін. Клуби білого кам’яного пилу вистрілили з прямовисної стіни західних скель, і потік каміння й валунів повалив на купи внизу.

Джо спостерігав із глибоким захопленням і помітним побоюванням. Він зовсім не знав справи, у яку тут втягувався. Але хлопець рішуче налаштувався з’ясувати це. Під час довгої поїздки пагорбами через поля пшениці на плато він мав багато часу, щоб подумати про те, де він був і де збирався бути.

Де він був. Насамперед він знову був без копійки в кишені і більш ніж пригнічений. Не лише через безкінечну потребу знайти гроші, а й загалом через становище з його екіпажем. Цей рік стягнув свою емоційну данину з нього. Понижений, і підвищений, і знову понижений у статусі, він почав думати про себе, як про щось на зразок іграшки «йо-йо» в руках тренерів чи то богинь долі Мойр. Джо не був певен, у чиїх саме руках він в одну мить здіймався вгору, а наступної — котився донизу. Відчуття мети, яке дала йому команда, принесло із собою постійну загрозу поразки, а отже, втрати дорогоцінної, але крихкої гордості, набутої завдяки його раннім успіхам.

І все ж ідея олімпійського золота почала торувати свій шлях у його душі. Медаль була б реальною і матеріальною. Чимось, що ніхто не зміг би заперечити чи забрати. Його дивувало, як багато вона почала важити для нього. Він подумав, що, можливо, це мало відношення до Тули. Чи до його батька. І звичайно, це мало відношення до Джойс. Так чи інак, він дедалі більше відчував, що має дістатися до Берліна. Шлях до Берліна, однак, обертався навколо призначення в основну університетську команду. А призначення в університетську команду залежало, найперше, від оплати ще одного року навчання. І оплата за університет залежала від обв’язування себе стропами та спускання через край стрімчака щоранку.

Того ж дня Ел Ульбріксон зализував свої рани знову. Перед від’їздом із Поукіпзі він домовився зустрітися з командами Каліфорнії, Пенсильванії, Сіракуз, Вісконсіна і Лос-Анджелеса у змаганні на один заплив на дистанцію 2 кілометри у Лонг-Біч, штат Каліфорнія.

Два кілометри — олімпійська дистанція, і за результатами Поукіпзі національна преса знову стверджувала, що екіпаж Каліфорнії тепер майже напевно представлятиме Сполучені Штати в Берліні у 1936 році. Ульбріксон зі шкіри ліз, щоб довести, що вони помиляються. Він чудово знав, що перегони на цю дистанцію цілковито відрізнялись від виснажливих змагань на 6.4 кілометра в Поукіпзі. Було надзвичайно складно вивести на воду екіпаж, який міг би домінувати на обох дистанціях. У теорії, добре тренований екіпаж мав би робити ті ж самі основні речі на обох дистанціях: вийти на хороший старт, щоб набути рушійної сили, якомога довше триматись на середньому ходу, щоб зберегти енергію для фінішу, але при цьому весь час залишаючись у межах атакуючої відстані, а потім вкласти всі наявні сили у спринт до фінішної лінії. Різниця була в тому, що у 2-кілометрових перегонах усе відбувалося значно швидше і важче. Величина рушійної сили, набутої на початку, важила більше, визначення, де позиціонувати себе на середині дистанції, було важче й більш критичне, і остаточний спринт був неминуче набагато відчайдушніший. Хоча обидві дистанції вимагали неймовірних масштабів м’язових зусиль, 2-кілометрові перегони потребували також блискавичного мислення. І тут, як вважав Ульбріксон, він мав перевагу на коротшій доріжці — він мав Боббі Мока на місці рульового.

Перемога над Каліфорнією в цих перегонах дасть Ульбріксону можливість негайного реваншу, шанс змінити поширені припущення щодо майбутніх Олімпійських ігор, і якщо чутки, які повзли Сіетлом, були правдою, то й спосіб зберегти свою роботу.

Більш ніж 6 тисяч уболівальників втиснулись у стадіон «Морський» в Лонг-Біч у день перегонів, сидячи на трибунах або стоячи на піску по обидва боки прямої, як стріла, смуги солоної води, а за ними піднімався ліс нафтових вишок. Лиш легкий перемінний бриз повівав із Тихого океану. Тонкий їдкий запах нафти висів у повітрі.

Вашингтон і Каліфорнія вискочили вперед, відірвавшись від інших учасників змагань. Обидва човни увійшли в