Читати книгу - "Чорна акула в червоній воді"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Облиш, — крикнула вона. — Облиш!
Він зробив їй підніжку і вони впали в духмяну траву. Софія пручалася, що було сили, а її свідомість наче спостерігала все, що відбувалося, збоку. Наче хтось інший керував її тілом, наче це тіло взагалі не належало їй. Чому вона пручається, адже тільки що сама хотіла цього?
Він навалився на неї всим тілом, запускаючи праву руку під спідничку і ногою розтискаючи коліна. Ліва рука опинилася під блузкою, боляче здавила груди.
— О чорт, та відпусти ж мене! — крикнула Софія.
Лікоть лівої руки надавив їй на горло, не даючи можливості дихнути. Софія злякалася вже по-справжньому — та він же задушить її! І впилася зубами в його руку.
Він застогнав від болю.
— Сука! — і вдарив долонею по обличчю.
У Софії з очей бризнули сльози.
— Облиш, прошу тебе.
— Мовчи, а то гірше буде!
Він задер на ній спідничку і вона відчула, що його рука зриває з неї білизну. Пальці дісталися до промежини. Софія скрикнула від болю.
— Гей, — почула вона голос, — що це там відбувається?!
Софія відчула, що жахливі руки облишили її і, зовсім знесилена, заплющила очі. Підсвідомість фіксувала чиїсь кроки, розмову. Але того, про що говорять, Софія не розуміла.
Отямилася вона від того, що її підводять чиїсь руки. Вона розплющила очі. Двоє бомжів — чоловік та жінка — схилилися над нею. Від них йшов дух нафталіну і давно немитого тіла.
— З тобою все гаразд?
— Так.
— Він вже пішов.
З нею було дійсно все гаразд, якщо не рахувати досить болючих подряпин на ногах. Та ще пошматованого одягу і білизни.
Вона зайшла до свого флігеля, скинула туфлі, упала на ліжко і розридалася. Ось таким невдалим видався випадок, коли вона сама вперше вирішила стати жінкою.
Розділ 5У небі репетують птахи. Софія підіймає голову і довго здивовано дивиться вгору. Зграя птахів кружляє над нею, і то один, то другий кидається униз, від самої землі злітаючи вгору. Вона вже зібралася йти далі, та крик раптом лунає над самісінькою головою, і птах, ледве не зачепивши її крилом, падає на каміння. Там, де він упав, залишаються сліди крові та мозку. Софія задкує від тільця, що здригається, поки не упирається спиною в ганок метеостанції. Озирнулася, чи не бачили її переляку Ліна і Тіна. Ні. Це добре, бо, напевне, відразу б почали глузувати.
Та що, власне, трапилося — в горах розбився птах. Може, це тут звичайна справа? Софія трохи заспокоїлася. Знайшла на лузі великого лопуха, загорнула в нього птаха і віднесла до скель. Опустила у виямку і зверху заклала камінням. То буде птахова могила. Поклала зверху квітку. Ось така поховальна церемонія.
Посеред плато, де знаходиться станція, — невелике озеро, обрисами схоже на кленовий лист. Ніхто не знає, звідки в ньому береться вода. Мабуть, з підземного джерела. Після полудня, коли вода в озерці достатньо прогріється, можна купатися. Звісно, не Азовське море, але й не Арктика.
Чудова думка. Сьогодні її зміна і через кожні три години Софія йде на метеомайданчик знімати покази приладів, визначає за атласом форму хмар і телетайпом передає до обсерваторії. До терміну початку спостережень ще ціла година. Ніж нудьгувати і вештатися з кутка в куток, можна хоча б засмагнути як слід.
Софія роздягається до купальника, хвилину вагається і скидає його теж. Складає одяг на дерев’яний ганок, притискує каменем. Вона вже тиждень по годині засмагає зовсім роздягнутою, а Ліна з Тіною часто розгулюють так увесь день. Це, виявляється, не так легко зробити — примусити себе засмагати без одягу. Іноді Софія дивується своїм пуританським комплексам, адже навкруги — жодної живої душі. Та досить часто їй здається, що хтось прискіпливо спостерігає за нею. Вона вдивляється в бік ущелини — єдиного місця, звідки її можна побачити, бо з другого боку плато відгороджене майже прямовисною кам’яною стіною. Але крім зеленого, порослого травою схилу нічого не може розгледіти. Софія нарешті
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорна акула в червоній воді», після закриття браузера.