Читати книгу - "Книга Розчарування. 1977–1990, Олена Олексіївна Литовченко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Так-так, це завдяки Аделіні Єфремівні мені шухлядку виділили, – енергійно кивнув відвідувач.
– А якими такими завданнями ти постійно навантажуєш нашу операторку набору перфокарт, якщо не секрет?
– Та так… Ми з товаришем у темі функціонально-вартісного аналізу[83] розробили одну невеличку, але дуже корисну новацію, замутили методичку, нашого інститутського викладача ОПУВ[84] у співавтори взяли. Отож я матриці опитувань обробляю. Це для методички потрібно.
– Ну що ж, молодий чоловіче… Якщо ти такий розумний, що вже на переддипломній практиці обзавівся персональною шухлядкою в математичному відділі, то чим можу допомогти тобі я?
– Мені порада потрібна, – чомусь опустивши очі, мовив відвідувач.
– Тоді у тебе… припустимо, п’ятнадцять хвилин. Вкладешся?
– Я вкладусь навіть у десять.
Легким порухом практикант розстібнув простенький браслетик наручного годинника, постукавши нігтем по скельцю, вправно надягнув його на ліву долоню. А потім розповів дуже дивну історію…
Коротко зі слів Спартака виходило, що завідувач профільної кафедри інженерно-фізичного факультету, де він навчався, дуже хотів, аби після захисту диплому перспективний в усіх відношеннях молодий чоловік не полишав стін alma mater. Натомість молодий чоловік мріяв розподілитися в ІЕЗ імені Патона – тому й проходив переддипломну практику саме тут, у відділі електронно-променевого переплаву. Завкафедрою (він же декан, він же керівник дипломного проекту студента Сивака) наполягав на своєму, молодий чоловік теж не здавався. Дійшло до неприховуваного конфлікту.
Отож відвідавши рідну кафедру буквально вчора, у понеділок, Спартак дізнався приголомшливу новину: виявляється, керівник змінив йому тему дипломного проекту – і це при тому, що захист був призначений на початок лютого, буквально через місяць! На всі протести дістав насмішкувате: «Що ж, можете поскаржитись або своєму завкафедрою, або декану».
– Тобто твій керівник диплому запропонував скаржитися собі самому?
– Оскільки він водночас і завкафедрою, і декан – то так і є. А ще додав до цього: «Я керую твоїм дипломним проектом і маю право змінити тему хоч за тиждень до захисту, хоч за день. Ти цілком у моїй владі, зрозумів?! Що захочу, те й зроблю з тобою! І запам’ятай: ти на колінах переді мною повзатимеш і благатимеш, аби я дозволив тобі захиститися!..»
– Ну, а ти що ж?..
– А я сказав, що не приповзу. І щоб він не тішив себе марною надією. На що завкафедрою лише розреготався мені в обличчя.
– А далі?
– А далі я вирішив порадитися з вашою дружиною, вона ж відправила мене до вас. І от я сиджу у вашому кабінеті, – практикант знову постукав нігтем по скельцю годинника і додав: – Вісім хвилин п’ятдесят чотири секунди. Як бачите, я вклався.
– Припустимо, ти розповів мені правду, – кивнув Костянтин Демидович. – Та все одно не розумію, чого тобі треба? Шукаєш, хто б замість тебе диплом написав протягом найближчих трьох-чотирьох тижнів?
– Дипломна записка – це фігня, її я й сам накатаю. Легко.
– А креслення? Скільки тобі креслень потрібно?
– Вісімнадцять аркушів формату А1, – не моргнувши оком, повідомив Спартак. – Для мене це теж не проблема, я і креслення зроблю. Тушшю.
– А в чому ж тоді проблема?
– Де гарантія, що керівник знову не змінить мені тему диплому за тиждень до захисту, як і пообіцяв?! Чи за три дні до захисту?! Чи не витне щось іще?.. Бо я один на всю кафедру витягую на червоний диплом…
– Справді?
– Так. І якщо єдиного кандидата на захист диплому з відзнакою намагаються завалити – отже, все погано. Дуже погано.
– Але ж я не можу вплинути на твого завкафедрою, який за сумісництвом ще й декан, – резонно зауважив Костянтин Демидович.
– Зате ви могли б підказати мені якусь… наприклад, якусь простеньку темку для теплофізичних розрахунків. Із серії математичного моделювання процесу електронно-променевого переплаву. Щоб тільки якнайпростіше.
– Хочеш, щоб кандидат наук написав замість тебе програму?
– Ні-ні, всього лише тему підкажіть! Наприклад, шукати у такій-то книжці, що є в інститутській науковій бібліотеці. Так простіше. А програму мені написати те саме, що два пальці об асфальт.
– Два пальці об асфальт? Кгм-м-м… Ти де програмувати навчився?
– У школі, в старших класах.
– Ну-у-у… припустимо. Але ти хоча б розумієш, який там обсяг роботи?..
– Сьогодні вівторок. Якщо визначитися з темою – програму наваляю на післязавтра. Далі набити перфокарти, у п’ятницю все відлагодити. Отож на суботу можна прогнати завдання на інститутській ЕОМ, а в понеділок забрати готові результати. Зате якщо все вдасться, це вийде ще одна – математична глава мого диплому! Заздалегідь не передбачена.
– Ах, он воно що!.. Гм-м-м!..
Костянтин Демидович відкинувся на спинку стільця, потер підборіддя долонею. Він починав розуміти, чого прагне цей молодий чоловік. Справді, якщо йому все вдасться – результат виглядатиме ефектно! Дуже навіть ефектно… Принаймні для людей, які нічого не тямлять у математичних розрахунках… А у хлопця таки нестандартне мислення! Гм-м-м!..
– А твій керівник нічого не запідозрить? – про всяк випадок запитав Костянтин Демидович.
– Не запідозрить. У нас на факультеті курс «Основні засади програмування і обчислювальної техніки» перший рік почали читати. Я той курс послухав – матінко рідна!.. Темний ліс. Блок-схему розв’язання квадратного рівняння розбирали цілих три пари – уявляєте?! Чотири з половиною години товкли воду в ступі, вибачайте мені!.. Ніхто нічого не розуміє – навіть сам викладач, якому лекції з ОЗПіОТ читати довірили. Та якби ж він мені тільки дозволив, я б їм ту блок-схему за п’ятнадцять хвилин розтовкмачив, бо ми її ще на початку дев’ятого класу пройшли і забули.
– Ну, то чого ж ти розгубився?! Попросив би викладача, щоб…
– Ох, ні! У того гиндика було таке роздуте ego, що він би нізащо не погодився!.. Адже якщо його ж студент пояснить навчальний матеріал у вісімнадцять разів швидше від нього – він би того не переніс.
– А ти б перевірив! – усміхнувся Костянтин Демидович. – А раптом?..
– Ні-ні, дякую, – крутнув головою практикант. – У мене в дипломі є три «четвірки», одна з них – за аналітичну геометрію, що на першому курсі була. Тоді викладач навмисно не поставив мені «п’ятірку», щоб провчити.
– І за що ж, цікаво дізнатися?..
– Я надто полюбляв вишукувати нестандартні рішення завдань. Так, це виходило не завжди… але коли виходило, то дуже ефектно! Викладач навіть деякі мої рішення собі занотував. Тим не менш оцінку навмисно занизив.
– І ти зробив висновок?..
– Якщо чесно, то я давно зробив висновок, що поки ти слабкий, демонструвати
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Розчарування. 1977–1990, Олена Олексіївна Литовченко», після закриття браузера.
