Читати книгу - "Джинґо, Террі Пратчетт"

Він зупинився всього за кілька футів від враженого Дженкінса. 

— Добре, що ви зачекали, капітане! — мовив Морква. — Красно вам дякую! Решта спустяться за хвилину. 

Дженкінс знову зиркнув на вершечок дюни. Там з’явилися інші, темніші постаті. 

— Це ж д’реґи! — закричав він. 

— О, так. Чудові люди. Ви з ними знайомі? 

Дженкінс вилупився на Моркву. 

— Ви перемогли? — запитав він. 

— О так. За пенальті. 

Зелено-блакитне світло сочилося з крихітних віконець Човна. Лорд Ветінарі вертів важелями керування до тих пір, поки не пересвідчився, що пливе до того корабля, що треба. Він запитав: 

— Що це за запах, сержанте Колон? 

— Це Бет… Це Ноббі, сер, — відповів Колон, старанно крутячи педалі. 

— Капрале Ноббс? 

Ноббі майже зашарівся. 

— Я придбав флакончик парфумів, сер. Для моєї юної леді. 

Лорд Ветінарі кашлянув. 

— Що саме ви маєте на увазі під «моєю юною леді»? — запитав він. 

— Ну, коли вона в мене з’явиться, — уточнив Ноббі. 

— А, — навіть лорду Ветінарі, схоже, відлягло. 

— Тепер я на це очікую, бо сповна дослідив свою сексуальну природу, я повністю приймаю себе таким, яким я є, — сказав Ноббі. 

— Приймаєш себе? 

— Так точно, сер! — радісно мовив Ноббі. 

— І коли ти знайдеш цю щасливицю, то подаруєш їй цей флакончик… 

— Він називається «Касбові ночі», сер. 

— Звісно. Дуже… квітковий аромат, чи не так? 

— Саме так, сер. Там багато жасмину і рідкісних мазюк, сер. 

— І в той же час навдивовижу… їдкий. 

Ноббі вищирився. 

— Якісні парфуми коштують грошей, сер. Пару крапель творять дива. 

— От і я дивуюся. 

Та Ноббі пропустив очевидну іронію. 

— Я придбав їх у тій самій крамниці, де сержант купив цей горб, сер. 

— А… ясно. 

В Човні й так було тіснувато, а тепер весь вільний простір зайняли сувеніри сержанта Колона. Йому дозволили пройтись недовго по крамницях «придбати дещо дружині, інакше мені буде непереливки». 

— Пані Колон зрадіє плюшевому горбу, чи не так, сержанте? — запитав Патрицій дещо з сумнівом. 

— Саме так, сер. Вона зможе багато що на нього покласти, сер. 

— І набору мідних журнальних столиків? 

— І на них вона зможе щось покласти, сер. 

— І, — роздався брязкіт, — набору козячих дзвіночків, декоративному кавовому чайничку, мініатюрному верблюжому сідлу і цьому… дивному флакончику з різнокольоровими смужками піску… для чого це? 

— Щоби підтримувати розмову, сер. 

— Хочете сказати, люди питатимуть у вас «Для чого це?», так? 

Сержант Колон, схоже, був собою задоволений. 

— Бачите, сер? Ми вже про це говоримо. 

— Дивовижно. 

Сержант Колон кашлянув і нахилом голови показав на зігнутого в три погибелі Леонарда, що сидів на кормі, обхопивши голову руками. 

— Щось він притих, сер, — прошепотів він. — З нього слова не витягнеш. 

— У нього зараз багато на думці, — сказав Патрицій. 

Вартові якийсь час крутили педалі, але тіснота Човна заохочувала до інтимних розмов, які на суші не трапляються. 

— Шкода, шо вас звільняють, сер, — мовив Колон. 

— Атож, — мовив лорд Ветінарі. 

— Якби були вибори, я би точно віддав за вас голос. 

— Чудово. 

— Я думаю, люди хочуть у лещата жорстокого правителя. 

— Добре. 

— Ваш попередник, Правитель Карколам, от він був безумцем. Але, як я завжди кажу, люди знають своє місце, коли Ветінарі поруч… 

— Браво. 

— Їм, звісно, може не подобатися їхнє місце… 

Лорд Ветінарі підняв очі догори. Тепер вони плили під кораблем, і він, схоже, плив у правильному керунку. Він скерував Човен, поки не почув бум від удару корпусу об корпус, і кілька разів крутнув буром. 

— Мене звільняють, сержанте? — спитав він, відкинувшись. 

— Ну, е, я чув від людей Іржавського, якщо ви рат… рат… 

— Ратифікую, — сказав лорд Ветінарі. 

— Так, якщо ви на наступному тижні ратифікуєте цю капітуляцію, вони відправлять вас у заслання, сер. 

— У світі політики тиждень — це дуже довго, сержанте. 

Обличчя Колона розпливлося, як він собі уявляв, у розуміючій усмішці. Він постукав по крилу носа. 

— А, політика, — сказав він. — Так би зразу і сказали. 

— Ага, подивимося, хто сміятиметься останнім, еге ж? — мовив Ноббі. 

— Переконаний, у вас є якийсь таємний план, — сказав Колон. — Ви добре знаєте, де курка захована. 

— Бачу, неможливого обманути таких уважних спостерігачів карнавалу, що зветься життям, — сказав лорд Ветінарі. — Так, я справді дещо задумав. 

Він поправив верблюжо-горбовий пуф, що насправді тхнув козлом, і з якого вже сипався пісок, і відкинувся. 

— Я нічого не робитиму. Розбудіть мене, якщо буде щось цікаве. 

Почалися морські пригоди. Вітер так розійшовся, що флюгер можна було прив’язати до млина. В якийсь момент з неба почали сипатися анчоуси. 

А командор Ваймз пробував заснути. Дженкінс показав йому гамак, і Ваймз зрозумів, що це ще одне овече око. В цьому неможливо спати. Моряки, мабуть, виставляли їх напоказ, а справжні ліжка десь ховали. Він спробував вмоститися в трюмі й куняв, поки інші балакали в кутку. Вони дуже ввічливо трималися від нього подалі. 

— Його світлість не відмовиться від усього, правда? За що ж ми тоді боролися? 

— Після такого йому важко буде втримати цю роботу, це вже точно. Як сказав пан Ваймз, він паплюжить добре ім’я Анк-Морпорка. 

— Анк-Морпорку і так нема чого втрачати, — то була Анґва. 

— З іншої сторони, ми всі ше дишемо, — це був Щебінь. 

— Ремарка справжнього віталіста. 

— Пробач, Редже. Чого ти чухаєшся? 

— Здається, я підчепив кляту заморську болячку. 

— Перепрошую? — знову Анґва. — А що зомбі може підчепити? 

— Не люблю про це говорити… 

— Ти говориш із людиною, яка знає всі бренди порошку проти бліх, які їх продають в Анк-Морпорку, Редже. 

— О, ну якщо вам цікаво… Миші, міс. Соромно про це казати. Я ж наче і миюся, а вони все одно знаходять, куди… 

— Ти вже все перепробував? 

— Крім тхорів. 

— Якщо його світлість піде, хто прийде йому на зміну? — а це Смішинка. — Лорд Іржавський? 

— Він і п’яти хвилин не протримається. 

— Може, гільдії зберуться і… 

— І будуть боротися одні з одними, як… 

— …тхори, — сказав Редж. — Ліки гірші за саму заразу. 

— Не занепадайте духом, Варта ж нікуди не дінеться, — це був Морква. 

— Так то воно так, але пана Ваймза теж попруть. Через політику. 

Ваймз вирішив далі лежати з заплющеними очима. 

Мовчазний натовп чекав на пристані, поки пришвартовували корабель. Вони дивилися, як Ваймз зі своїми людьми спускався трапом. Пара людей кашлянули, і хтось вигукнув: 

— Скажіть, що це неправда, пане Ваймз! 

Констебль Дорфл сухо відсалютував біля підніжжя трапу. 

— Корабель Лорда Іржавського Причалив Сьогодні Вранці, Сер, — відрапортував ґолем. 

— Хтось бачив Ветінарі? 

— Ні, сер. 

— Боїться показати своє лице! — крикнув хтось із натовпу. 

— Лорд Іржавський Сказав, Що Ви Мали Виконувати Свою Роботу, Шляк Би Вас Трафив, — сказав Дорфл. У ґолемів був дещо буквальний підхід до передачі прямої мови. 

Він простягнув Ваймзові аркуш паперу. Ваймз взяв його і прочитав кілька перших рядків. 

— Що це? «Позачергова нарада?» А це?.. Державна зрада? Проти Ветінарі? Я на це не підпишуся! 

— Можна глянути, сер? — попросив Морква. 

Поки всі витріщалися на ордер, Анґва єдина почула хвилю. Навіть у людській подобі вуха перевертня доволі чутливі. 

Вона повернулася до трапу і глянула на річку. 

Анком сунула