Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Енді…
Час поговорити про його вік. Чому б не зараз?
- Так, Есмо, я тобі не скажу.
Енді ліг поруч, залишивши спроби розтиснути мої коліна. Знаю, що міг би зробити це з легкістю, якби захотів, але він мене не примушуватиме.
- Чому це? Як дітей робити, так одразу, а як про вік поговорити, то ні? Та й що тут ховати? Я підозрюю, що ти дідок дужче Еліма.
- До чого тут Елім? Не слушний момент, щоб про нього згадувати.
- Про це нам ще теж варто поговорити, ти ж стер йому пам'ять, почуття до мене. Але я зараз про те, що йому шістдесят вісім, а ти сильніший, отже, тобі більше. Я казала, що для мене гранична різниця у віці – десять років? З дідками я не вожуся.
Чекала, що Енді скривджено почне виправдовуватися, але він навіть не звернув увагу на знущання, проігнорував.
- Елім сам мене попросив про це.
- Що? Коли це?
- Після того бою. Він говорив зі мною подумки, не знав, що я й так читаю його. Він багато тоді мені сказав, але його почуття я підправив за згодою, не хвилюйся.
- Як таке може бути? Ти когось любиш, а потім просиш стерти це з пам'яті?
- Так, ти ж просила мене видалити все про себе.
- Але я не всерйоз, ти ж знаєш.
- Знаю.
- То скільки тобі років, Енді?
Кладу голову йому на груди, ласкаво погладжую руки, плечі, кручу завитки волосся на грудях. Він приємно пахне, так збуджуюче. Моє тіло вже відгукується.
- Есмо, це не має значення, забудь про межі. Ми створені один для одного, адже ти вже знаєш, що призначена мені. Я дуже довго шукав тебе.
- Скільки? - Запитую з хвилюванням, боюся почути відповідь. – Скільки ти мене шукав?
- Понад сорок років. Я шукав тебе навіть тоді, коли ти ще не народилася.
- Ого... Хіба таке може бути, щоб хтось був призначений комусь, але один із них ще не народився? Це якось дивно. Збій системи.
- У поодиноких випадках таке буває.
- Ти розкажеш мені про себе більше, Енді? Якщо ми пов'язані, то будемо разом довго. Я хочу знати про тебе все.
- Ти вже знаєш, Есмо. Більше, ніж сама усвідомлюєш.
Він кидає чергові загадки. Я що сама маю у всьому розбиратися? Дайте мені книгу, в якій описано все життя Енді, хочу її прочитати. Мовчить. Так і знала. Ну, пояснив би мені, хто це зараз гарчав під час сексу? Наскільки мені відомо, у птахів немає таких здібностей, а сам казав, що ми ідеально підходимо один одному. Так, фенікс і гепард - ідеальне поєднання. Як так можна брехати, Енді?
- Я тобі не брехав.
- Давай пограємо у запитання-відповідь. Я питаю, а ти відповідаєш. Знаєш, дуже хороша гра, допомагає краще впізнати співрозмовника. Ти можеш також питати, якщо в цьому є сенс. Я точно нічого не зможу приховати від тебе.
- Запитуй, Есмо.
А тон який! Наче сам Зевс зійшов до мого рівня.
- Есмо, давай уже свої запитання.
- Скільки тобі років? Хто твій вихованець? Чому ти хотів чекати до дня Місяця? Що за робота у тебе в моїй спільноті? Чому ти не зміг стерти мою пам'ять? Коли ти відновиш усе видалене з моєї голови? У тебе є брат? Які у вас стосунки?
- Есмо, досить, надто багато. Я чекав кількох запитань і можливості на них відповісти, а ти тараториш.
- Повторюю повільніше...
- Не треба, я запам'ятав. Але давай спочатку приймемо душ та відпочинемо.
Енді підвівся, завис наді мною з поданою рукою. Чекає, а я не поспішаю вхопитися за нього. І сама встати з ліжка можу.
- Есмо, - докоряє, як дитині.
- Так і знала, що знову тікатимеш від запитань. Але знаєш, можеш і в душі продовжити відповідати. Я вмію митися та слухати. Почнемо із віку.
Ідемо у ванну вдвох, ммм, я розгублю всі думки, забуду питання, можу і не почути відповідей. Ох, він мене ще й за талію тримає, лоскітно. І збуджує.
- Енді, - дивлюся на нього, а він уже усміхається, спеціально мене відволікає. – Починай уже.
- Мені вісімдесят вісім. Мій вихованець – грифон, лев із головою орла.
Проковтую невидиму грудку, яка раптово виникла у мене в горлі. Це не грудка вовни часом? Не чула, щоб кішки товаришували з птахами. А голова орла – це як? Я не зрозуміла, Енді літає чи бігає?
Хмурю обличчя, ризикую обзавестися зморшками раніше тридцяти. Але в моїй голові не вкладається почуте. Вісімдесят вісім ... Що я там говорила про стареньких? Жах! Він же взагалі дід!
- Енді…
- Есмо, не такий уже я старий. Я шукав тебе понад сорок років, змінюючи одну роботу за іншою. Я був на кожному континенті з тією самою метою, обертався у всіх колах магів. Нещодавно мені запропонували стати перевіряючим, то я опинився тут. Я вже не чекав, що знайду тебе, і тим більше я не думав, що моїй призначеній лише двадцять три роки.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Магія у подарунок, Мiла Морес», після закриття браузера.