Читати книгу - "Куплю тебе, крихітко, Олена Чжу"

/Дамір/

Мені доводиться відійти, бо робота не терпить зволікання. Так, сьогодні вдалося залишити все як є, думав наївно, що кілька годин без мене впораються. Зрештою, великі угоди вже укладено, тепер питання відпрацювання та постачання. Контроль, зрозуміло, потрібен, але не той, про який йшлося раніше. Зараз я спокійно передаю це Сашкові та замам, які знають, що робити.

Все ж таки я не залізний, хоч і зі сталевими яйцями, як ми всі в родині Бахтеярових. Не дуже дотепний жарт мого старшого брата, але якимось чином міцно вжився в наш лексикон. Сестра часто морщить свого чарівного носика, обзиваючи нас грубіянами та схибленими на сексі, але це типові споріднені підколки – нічого більше.

Але саме зараз на зв’язку Карім. Та ще й із роботою. Значить, справа серйозна.

– Так? – відразу відгукуюся я, ледве взявши трубку.

– Як у нас із Бєльським? – одразу переходить до справи він, не розпорошуючись на привітання та як минає мій день. Все ж таки це не дівчисько, яке намагається спохмурити мене муркотливими нотками в голосі та розміром грудей.

– Нормально, – відповідаю я, крізь високі скляні двері, спостерігаючи, як Поліна задумливо дивиться на сукні.

Хоча… ні, не так. Не задумливо, а спантеличено. Зараз я бачу її профіль. Бровки трохи похмурі, нижня губа закушена. Вона про щось добре задумалася та розмірковує. Ще б знати, про що… Часом з жінками і справді складно, немов їх, запашних та до біса бажаних, завезли з іншої планети. Зробили схожими на нас, але настільки умовно, що губишся ще більше.

Привезши її сюди, я вирішив просто порадувати свою дівчинку гарними штучками. Поки що ще не зустрічав жінку, яка була б байдужа до сукні, спідничок, кофтинок, мереживної білизни та просто всякого іншого шмаття, яке мені особисто куди цікавіше знімати, що дивитися, як вона їх одягає.

Але… Закон тяжіння є закон тяжіння. Так-так, саме тяжіння статей. Чоловік одягає жінку, бо любить її роздягати. Ну і, якщо, звичайно, ми говоримо про нормального чоловіка, а не пустоголового членоносця, то він завжди намагається порадувати свою жінку. Тому, вважай, два в одному. І корисно, і приємно. То навіщо ж собі відмовляти у задоволенні? До того ж Поліна не прихопила із собою всього. Я бачив скромний гардероб, у такому точно не відчуєш себе богинею. А для мене важливо, щоб їй було комфортно.

– Контракт підписаний, Сашко займається питаннями поставок, – продовжую я, розуміючи, що зараз не час вирячитися на обтягнуту джинсовою тонкою тканиною округлу дупку Поліни. Не кажучи вже про те, що перед очами думки про те, як я затягую її в примірювальну кабінку, притискаю спиною до стіни та піднімаю спідницю.

– Не подобається він мені, – раптом якось різко каже Карім.

Всі думки про секс у магазині різко вилітають, мозок переключається на розмову з братом.

– Чим саме?

– Слизький.

Так, слизький. Не можу не погодитись. Але часом доводиться робити бізнес і не з такими людьми. Поки вони тримаються в рамках ділової етики, їм нічого не пред'явиш. Ми продаємо коштовності, але не можемо зазирнути до кожного з них душу. Не кажучи вже про те, щоби взяти гострий ніж і зчистити все лайно зі совісті. Іноді здається, що людей із чистою совістю взагалі не буває. У всякому разі, не там, де великі гроші. А гроші у нас великі. Дуже. Великі. Гроші.

– Хлопці помічали, що його люди крутяться біля нас так чи інакше. Не рідко в той час, коли про роботу не йдеться.

Я хмурюся, бачу, як до Полини підійшла продавець. Сяє посмішкою так, ніби тут не дівчисько стоїть, а гарячий мужик, який згрібе продавця та трахне прямо на столі.

Каримові слова мені зовсім не подобаються, тут треба розбиратися. Зіткнулися вже з дуже підозрілими особистостями, яким не хотілося працювати чесно, а хотілося прибрати наш бізнес. Нехай ідуть до біса.

– Зрозумів, – коротко кажу я йому. – Зараз дам хлопцям завдання, щоби зайнялися. За результатами поїду сам.

– Добре, – погоджується Карім. Кілька секунд зволікає, а потім раптово цікавиться: – Так, ще ось ... розумію, зараз не моя справа, але дуже цікаво. Що там у тебе за краля? Пацани сказали, що нічого.

– За мною стежить Бєльський чи пацани? – уточнюю я, додаючи скептицизму в голос.

Карім ірже. Просто до непристойності весело. Старший брат, якому завжди цікаво, кого трахає молодший. Ні, не подумайте, нічого такого, чиста цікавість та подивитися на дівчинку, щоб оцінити. Вже вийшло так, що в мене, що у нас з Карімом абсолютно однакова натура, тому ми завжди цікавимося, що за дама серця у кожного члена сім'ї.

– Не сердься. Мені цікаво.

– Приїжджай сьогодні ввечері, я познайомлю, – гмикаю. – Гарна дівчинка, Поліна звуть. Тобі сподобається.

– Сподіваюся, що не схожа на Ірен? – одразу з підколкою уточнює старший.

Так, що є, то є. Ірен для нього була лише лялькою для ліжка – та більше нічого. На той період життя мене влаштовувало, тому що я не збирався заводити жодних стосунків, окрім постільно-горизонтальних. Намагався не ображати, бо Ірен теж старалася. Але в мить, коли вона вирішила, що має право претендувати на право дружини, зрозумів, що доріжки розійшлися. Дружиною має бути дівчинка з поняттям, інтилегентністю та інтелектом. Дружина – не постільна іграшка.

– Не схожа.

– Ну добре, якщо так, то я сьогодні о сьомій чи о восьмій заскочу.

– Домовилися.

Карім кладе слухавку, а я гмикаю. Він взагалі воліє, щоб жінка була мовчазною, покірною та тямущою. Це не означало, що йому до душі безмовні рабині, але однозначно не скандальні штучки, які віддають перевагу амплуа дорогих стерв. Сподіваюся, я доживу до того моменту, коли якась недурна й енергійна дівчина охомутає Каріма та одружить з собою. Він старший, час уже й честь знати. І я, і Вільданка зовсім не проти мати небіжів.

Спостерігаю за розмовою Поліни та продавця. Паралельно набираю хлопців та даю вказівку розібратися зі стеженням. Заодно перевірити Бєльського, можливо, є моменти, які ми пропустили.