BooksUkraine.com » Фентезі » Іствікські відьми 📚 - Українською

Читати книгу - "Іствікські відьми"

183
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Іствікські відьми" автора Джон Апдайк. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74 75 ... 95
Перейти на сторінку:
плетиво особистого непотребу: безладні клубки довгих волосин, витягнутих із гребінця, пожмаканий «Клінекс» із брунатною плямою посередині, квадратний клапоть туалетного паперу з вульвоподібним відбитком підтертих свіжонафарбованих губ, шматочок вати з пляшечки для пігулок, багряний папірець від «Бенд-ейду», низки використаної зубної нитки.

— А найкраще з оцього всього, — сказала Джейн, — ось ці цяточки; бачите їх? Дивіться уважніше. Я знайшла їх у ванні, на дні, вони застрягли у зливі, вона настільки неохайна, що навіть не миє ванну після себе. Я промокнула там рушником і зібрала їх усі. Це волосся з ніг. Вона голить ноги у ванні.

— О, це добре, — сказала Зукі. — А ти вмієш налякати, Джейн. Тепер завжди митиму ванну після себе.

— Думаєш, цього досить? — спитала Джейн в Александри.

Очі, які Зукі назвала карими, насправді виглядали блідішими, з бурштиновим відблиском.

— Досить для чого?

Та Александра й так знала: вона прочитала думки Джейн; і це усвідомлення роз’ятрило болюче місце в Александриному животі, болюче місце, що дало про себе знати того вечора, неспроможне переварити аж надто багато реальності.

— Досить для закляття, — відповіла Джейн.

— А чого ти мене питаєш? Сама накладай його, от тоді й побачиш, як воно буде.

— Е, ні, серденько. Я вже казала. У нас нема твого — як би це так сказати? — доступу до глибинних течій. Ми з Зукі як ті шпильки-голочки: колемося, дряпаємо, і на цьому все.

Александра повернулася до Зукі:

— А яка твоя позиція щодо цього?

Зукі, п’яненька від віскі, спробувала задумливо скласти уста; її верхня губа чарівно задерлася над зубами, які трохи виступали.

— Ми з Джейн говорили про це по телефону, зовсім трохи. І ми дійсно хочемо, щоб ти зробила це разом з нами. Справді. Це треба зробити одностайно, як на виборах. Щоб ти знала, минулої осені я наклала невеличке закляття, щоб звести вас із Деррілом, і до певної межі воно спрацювало. Але лише до певної межі. Чесно кажучи, сонце, мені здається, що мої сили постійно занепадають. Усе видається таким бляклим. Учора я глянула на Дерріла, і він здався мені якимось обскубаним; думаю, він чогось боїться.

— В такому разі, може, залишмо його Дженні?

— Ні, — вклинилась Джейн. — Не можна. Вона вкрала його в нас. Обдурила нас.

Її «с» тягнулися, як димний душок у довгій і бридкій шерехатій залі. З-за невеличкого маршу сходів, тих, що вели до кухні й кімнат, долинув віддалений, шиплячий, бурмотливий звук, означаючи, що діти Джейн позалипали в телевізор. Сталося ще одне вбивство, десь далеко. Президент виступав з промовами лише з офіційних приводів. Військові втрати були значними, але вперед вдавалося просуватися.

Александра жорстко повернулася до Зукі, сподіваючись, що та позбавить її цієї навислої необхідності:

— Ти наклала закляття, щоб зблизити мене з Деррілом, того дня, коли був приплив? То значить, його привабило до мене не просто так?

— О, крихітко, я певна, що якраз навпаки, — сказала Зукі, однак стенаючи плечима. — Та й хто там знає напевне? Я використала ту зелену садову шворку, щоб зв’язати вас докупи, а наступного дня заглянула під ліжко й побачила, що її прогризли пацюки; мабуть, це через сіль з моїх рук.

— Це було не дуже люб’язно, — сказала Джейн до Зукі, — зважаючи на те, що ти знала, що і я хотіла його.

Для Зукі настав момент сказати Джейн, що Александра подобається їй більше; але натомість вона мовила:

— Ми всі хотіли його, але мені здалося, ніби ти й сама можеш мати, що хочеш. Так воно зрештою і сталося. Ти проводила там весь свій час, рипаючи на скрипочці, якщо хочеш називати це так.

Це зачепило Александрин гонор. Вона сказала:

— От холера. Тож давайте зробимо.

Це здавалося найпростішим, що можна зробити, — очистити ще один крихітний закуток від нескінченного бруду світу.

Намагаючись не торкатися нічого своїми руками, щоб туди не потрапили їхні власні виділення — солі та жир з їхніх шкір, численні бактерії з їхніх тіл, — вони втрьох струсили серветки, довгі біляві волосини, папірці від «Бенд-ейду» і, найголовніше, крихітні дрібки щетини з ніг, що застрибали по візерунках рушника, як живі кліщі, у керамічну попільничку, яку Джейн украла з «Бронзової бочки» ще в ті часи, коли ходила туди після репетицій з Неффами. Вона додала банькату цукрову голову, яку відкусила з торта, і картонним сірником розвела з усього цього невеличке вогнище. Серветки спалахнули помаранчевим полум’ям, волосся затріскотіло синім, видавши сморід смаленого, а марципанова голова стиснулася в чорну кульку. До стелі здійнявся дим і завис, як павутина на штучній поверхні тоненького шару гіпсокартону, що мав вигляд справжнього гіпсу.

— Так, — звернулась Александра до Джейн Смарт. — У тебе є згарок свічки? Чи, може, свічки для торта? Попіл треба розтовкти й додати десь із півсклянки топленого воску. Розтопи віск у каструлі, але спершу добряче намасти маслом дно і стінки, бо якщо до них прилипне хоч трохи воску, закляття може зіпсуватися.

Доки Джейн виконувала її настанови на кухні, Зукі поклала руку їй на лікоть.

— Хороша моя, я знаю, ти не хочеш цього робити, — сказала вона.

Погладжуючи ніжне зап’ястя тієї руки, Александра помітила, як веснянки, щільно розсипані по тильному її боці й перших суглобах, рідшали в напрямку до нігтів, начеб цю суміш недостатньо розмішали.

— Але це не так, — сказала вона. — Це приносить мені багато задоволення. Це справжнє мистецтво. Та й мені лестить, що ви так сильно вірите в мене.

І зовсім ненавмисне вона нахилилася й поцілувала Зукі у м’які, як подушечки, губи.

Зукі отетеріла. Її зіниці звузились, коли тінь від Александриної голови віддалилася від її зелених райдужок.

— Але ж тобі подобалась Дженні.

— Тільки її тіло. Так само, як мені колись подобались тіла моїх дітей. Пам’ятаєш, як пахнуть немовлята?

— О, Лексо, як гадаєш, хтось із нас колись матиме ще дітей?

Настала черга Александри знизувати плечима. Це питання видалось їй сентиментальним, безглуздим. Вона спитала в Зукі:

— А знаєш, із чого відьми колись робили свічки? Із жиру немовлят!

Вона встала, не зовсім певно. Вона пила горілку, від якої не лишається перегару і яка не містить надто багато калорій, але водночас і не проходить організмом безслідно, як потік нейтрино.

— Треба піти допомогти Джейн на кухні.

В задній частині шухляди Джейн знайшла стару коробку свічок для торта: рожевих і синіх. Розтоплені всі разом у змащеній маслом каструлі, змішані з попелом від крихітного вогнища й розмішані збивалкою для яєць, вони утворили перламутровий віск із вкрапленнями лавандово-сірого.

— А у що ми його виллємо? — спитала Александра.

1 ... 73 74 75 ... 95
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іствікські відьми», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Іствікські відьми"