Читати книгу - "Фортеця пекла, Вікторія Ноетер"

У крилі фортеці, де головним був Мортіферекс, було тихо. Карро піднялася по сходах, зазираючи всередину, де завжди сиділа біла постать демон–лікаря, і гучно потопала, щоб її візит не став несподіванкою.

– Добрий ранок, – червоне сонце, помаранчеве зранку, сяяло через брудні вікна, вкриті павутиною та пилом. Швидко вдихнувши приємний заспокійливий запах трав, вона посміхнулася, відразу знайшовши поглядом демона. Той спочатку не ворухнувся, але помітивши, хто саме зайшов до нього, підняв брови, дещо здивовано.

Помаранчева тиша спалахнула подивом. Насичене травами тепле повітря несло спокій, і Карро махнула рукою, залишившись на місці.

– Битва закінчилася.

Вона потерла щоки та кивнула. Битва, правда, закінчилася, але не для всіх вдало та переможно. Кисню стало бракувати, і вона без запрошення сіла на найближчий стілець, зупинивши погляд на Мортіферексі. Демон вже не виглядав здивованим, скоріше похмурим.

– Я думала, що темрява допоможе забути біль, але він став тільки сильнішим.

– Темрява дає ту підтримку, яку у людини забирає небо або земля, та вона не дарує забуття. Це лише заміна одного джерела на інше, – пояснив демон.

– Заміна одного джерела на інше, – повільно повторила його слова Карро та кивнула. Це було схоже на правду, та чомусь інші демони отримували джерело люті, ненависті, а в неї цього не було, лише прокляті всіма силами біль та відчай, які штовхали до краю, закриваючи рот червоними від крові руками, щоб ніхто не чув її крик та благання про допомогу. – Потрібна допомога?

– Абадд більше не тренує тебе? – Мортіферекс, який лікував її після кожного тренування, напружено запитав, перекладаючи медичні прилади з однієї посудини в іншу. Деякі з них дзвеніли, інші лягали тихо, майже непомітно. Карро заспокоював спокій давнього демона, і вона слідкувала за кожним його рухом. Вона відчувала, як серце рветься на шматки, і покачала головою.

– Ні, поки ні. Ніяких вказівок я не отримувала, тому навіть не знаю.

– Тобі варто погуляти.

– У бібліотеці я вже була, – відмахнулася Карро, згадавши, де саме її знайшов демон, на ім'я Лу.

– Я не про бібліотеку.

– За межі бастіону мені також не можна, там я вже гуляла, – вона знервовано усміхнулася і доторкнулася до щоки, тяжко зітхнувши. Вона змушувала себе жартувати, та демон наполягав на іншому. Всого на мить її жахнула думка про зовнішній людський світ, хоча деякий час назад вона почувалася вільно. А потім трапилися янголи. Обійнявши себе руками, Карро кинула серйозний погляд на демона та повільно покачала головою. Він не повернувся, залишившись стояти спиною та перебираючи інструменти, інколи підносячи їх до самого носа. – Я нікуди не хочу йти.

– Ти молодий демон, невже тобі не цікаво? – демон закінчив перебирати інструменти, струснув руками і повернувся до неї.

– Ні, не цього разу, – Карро потягнулася до найближчої баночки з травами, щоб прочитати назву. «Блакитний марен».

– Ще буває темно-синій марен та білий – рідкісна рослина, але з неї виходять гарні еліксири.

– І де ви їх збираєте? – зацікавлено запитала Карро, розглядаючи пелюстки у формі місяця, що плавали у спирті. Це були дрібненькі пелюстки, але насичений синій колір бентежив уяву.

– Далеко, – демон нахилив голову вправо. Його очі блищали. І Карро усміхнулася у відповідь на його маневр. Дивно було довіряти ще одному демону, але це було так звично. Довіряти комусь – постійне прагнення її наївної сутності. Карро покрутила баночку в руках, притуливши її до себе.

– А коли наступного разу ви підете збирати трави?

– На наступному тижні, – демон усміхнувся.

Давній демон, чиї очі блищали.

– І що це буде за день?

– Можливо, вівторок чи середа. Не люблю ходити по понеділках та неділях. Це жахливі дні для збору трав.

– І останнє питання: мені можна з вами?

Демон зробив вигляд, що глибоко замислився, постукав долонею по столу та уважно подивився на неї.

– Я про це й говорив. Але ти мусиш слухати мене, Карро. Трави бувають небезпечними навіть для демонів: одні жалять руки, інші викликають сильну кровотечу. Але потрібно виглядати як люди. Зроби високу зачіску, щоб сховати рога, та знайди плащ. На першому поверсі, біля сходів, є дверцята. Там склад старих речей – людських та демонічних. Я б радив пошукати там.

Карро посміхалася і кивнула, уважно вислухавши демона, а на серці їй потепліло. Так сильно, немов до грудей приклали гарячий камінець, і це було не катування, лише глибока та сильна надія, яка воскресла з маленької іскри, яку берегла Карро, й стала величезним полум’ям знову. Притуливши руку до серця, вона знову відчула печатку під пальцями. Закриваючи невидиму печатку, Карро закинула голову.

– Я підготуюсь. Але якщо Абадд чи Адмірал будуть проти…

– З ними говоритиму я.

– Дякую, – Карро підстрибнула від радості й хутко кинулася до дверей. Їй потрібно було прочитати кілька книг по травам та знати хоча б ази.

І вже не бачила, як Мортіферекс потер обличчя, тяжко зітхаючи. Його біль уже вкрився залізними пластинами броні.