Читати книгу - "Все королівське військо"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли Касс трохи погамував своє збудження, він запитав:
— Кому ти її продала?
— Навіщо тобі знати? — озвалася вона.
— Кому ти її продала? — повторив він.
— Не скажу,— відповіла вона.
— То я сам дізнаюся,— мовив він.— Поїду до Падьюки й дізнаюся.
Вона схопила його за руку, вп’явшись у неї пальцями — «наче пазурами»,— і запитала:
— Чого… чого ти поїдеш?
— Щоб знайти її,— сказав він.— Знайти, викупити й відпустити на волю.
Касс не обмірковував цього наперед. Але, почувши власні слова, як він згадує в записках, зрозумів, що саме це він і хоче зробити. «Знайти її, викупити й відпустити на волю»,— сказав він і відчув, як її пальці на його руці розтислись, а в наступну мить гострі нігті дряпонули його по щоці, і він почув у темряві її голос, що прозвучав «наче злісне сичання»:
— Якщо ти це зробиш… якщо зробиш… ні, я цього не потерплю… ні, чуєш!
Вона відсахнулася від нього і впала на лаву. Касс почув її збуджений віддих, потім ридання — «хрипке й уривчасте, майже чоловіче ридання». Він не зрушив з місця. А тоді почув її голос:
— Якщо ти… якщо ти це зробиш… вона так дивилася на мене, я цього не знесу… Якщо ти це зробиш…— Вона на мить змовкла, а потім дуже тихо докінчила: — Якщо ти це зробиш, ти більш ніколи не побачиш мене.
Касс нічого не відповів. Він постояв ще кілька хвилин, сам того не помічаючи, а потім вийшов з альтанки, де й далі сиділа Аннабелла, і пішов геть алеєю.
Другого ранку він виїхав до Падьюки. Там він дізнався, як звуть работорговця, але дізнався також, що той уже продав Фебу (світлошкіру мулатку, що її прикмети збігалися з Фебиними) якійсь «приватній особі», що нагодилася на той час у Падьюці, але вже поїхала далі на пониззя. Імені тієї особи ніхто в Падьюці не знав. Торговець, як видно, позбувся Феби, щоб розв’язати собі руки й супроводжувати гурт рабів, який він збирав. Тепер він, як сказали Кассові, забравши з собою кількох молодих негрів та негритянок, подався на південь Кентуккі, щоб там поповнити гурт. Як Касс і передбачав, торговець не захотів виснажувати Фебу переїздами з невільничим гуртом. І коли йому запропонували добру ціну там-таки, в Падьюці, він охоче продав її. Касс проїхав далі на південь, до Боулінг-Гріна, але там слід загубився. Майже втративши надію, він написав тому торговцеві листа на адресу невільницького ринку в Нью-Орлеані з проханням повідомити ім’я покупця Феби й хоч якісь відомості про нього. А тоді вирушив назад до Лексінгтона.
У Лексінгтоні він пішов на Вест-Шорт-стріт до невільницького бараку Льюїса С. Робардса, що його містер Робардс за кілька років перед тим улаштував у старому приміщенні міського театру. Касс гадав, що містер Робардс, найбільший работорговець в окрузі, маючи широкі зв’язки на пониззі, зможе розшукати Фебу, якщо пообіцяти йому добрі комісійні. У конторі він не застав нікого, крім хлопця-посильного, який сказав, що сам містер Робардс виїхав на пониззя, а все «тримає під рукою» містер Сіммс і тепер він «в особняку, на оглядинах». І Касс подався до «особняка», що стояв поряд з бараком. (Коли Джек Берден був у Лексінгтоні, відтворюючи життя Касса Мастерна, він побачив, що «особняк» іще зберігся — типовий житловий будинок тих часів, двоповерхова кам’яниця, з похилим дахом, парадними дверима посередині, між вікнами, з двома коминами по краях та прибудовою позаду. Саме там, а не в тісних комірчинах бараку, Робардс тримав свій «добірний товар» для «оглядин»).
Парадні двері будинку виявилися незамкнені, і Касс зайшов до передпокою, де нікого не було, але згори долинав сміх. Він піднявся сходами й побачив перед відчиненими дверима в кінці коридора купку чоловіків. Двох чи трьох із них Касс упізнав — то були молоді гультяї, яких він не раз зустрічав у місті та на іподромі. Він підійшов і запитав, де містер Сіммс.
— Онде в кімнаті,— сказав один з молодиків.— Показує.
Касс зазирнув понад головами до кімнати. Спершу він побачив тільки присадкуватого, кремезного, аж лиснючого чоловіка з чорною чуприною та великими блискучими чорними очима, в чорному сюртуку й чорній краватці, зі стеком у руці. Касс одразу здогадався, що то француз-баришник, приїхав купувати «краль» для Луїзіани. Француз роздивлявся
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Все королівське військо», після закриття браузера.