Читати книгу - "Опанувати Елементи, NikaLerina"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Вона житиме, — стиха сказала я вдивляючись в очі, що випромінювали вдячність та недовіру водночас.
Той уже не стримав сліз, схопив мене за руку й почав дякувати, плутаючи слова. Я ледь стримала зітхання, відчуваючи шалену втому — але коли побачила, як жінка почала рівніше дихати й розплющила очі, зрозуміла, що все не марно.
— Т-так... дякую... — озвалася вона ледь чутно, ковтаючи повітря.
Я кивнула, стиха відповівши:
— Відпочивайте, не зривайтеся різко з ліжка. І нехай хтось принесе їй теплого чаю, — кинула погляд на чоловіка, що вчепився в мою руку.
— Зараз... зараз... — прошепотів він, відпускаючи мене зі сльозами на очах.
Коли я вийшла в коридор, мене охопив дикий напад запаморочення. Добре, що поруч стояв один із помічників-цілителів, що приїхали сюди за вказівкою Ліліани: він підхопив мене за лікоть, не даючи впасти.
— Обережно, пані... — озвався він, боячись продовжити.
Я зібрала останні сили та подивилася йому в обличчя:
— Усе добре, просто... трохи певно то від перенапруження. Потрібно ще когось терміново вилікувати? — видихнула я, відчуваючи, як усередині Емер і Рубер мовчки тримають мене, не даючи виснажитися остаточно.
Заплющила очі, відчуваючи, як у голові ніби хтось б’є в барабани.
І з цим словом рушила коридором до наступної кімнати. Хай буде, що буде. Ми не можемо зупинитися, поки в нас іще є хоч мізерний шанс дати їм усім майбутнє.
Я підіймалася сходами на третій поверх, відчуваючи, як кожен крок дається із надзусиллям: ноги тремтіли, у скронях пульсували болісні удари, а попереду ще один, можливо, найважчий пацієнт. Попри це, я змушувала себе рухатися — останній... останній, і все.
— Каті, зупинись... Відпусти нас та піди перепочинь..
Хотілося закричати “Я не можу!”, адже тиждень не всі витримають, і якщо припинити зараз... Але я лише мовчки стискала зуби, концентруючись на простому механізмі переставляння ніг.
Крок... крок...
Відчула, як ліва нога підвернулася. Усе сталося миттєво: втративши рівновагу, я покотилася по сходах вниз, не встигнувши навіть схопитися за щось.
— Каті! — злякано закричали Емер і Рубер.
Я не відчувала болю від ударів — проте почула, як у свідомості вони обоє стогнуть, взявши всі удари на себе. Десь віддалено прозвучали крики людей, котрі помітили мене на сходах, у мить, коли я вже летіла головою вниз.
Удар у спину, коротке запаморочення, і перед очима — лише миготіння якихось ліхтарів. І тут у свідомості стався різкий спалах: ніби чиясь стороння сила втрутилася, виштовхнувши Емера та Рубера з мене... наче нас примусово роз’єднали — а я ж не відпускала їх, та зрозуміла, що це не з моєї чи їхньої волі.
Невже Величні знову втрутилися?
Мене хтось підхопив на руки, та я відчула, як тіло різко обм’якло, бо втратила будь-яку підтримку від елементів. У голові, ще мить тому переповненій голосами Вартових, тепер царювала порожнеча, і натомість накотила безмежна виснаженість.
Ледве розплющивши очі, відчула, що мене несуть довгим коридором — над головою мерехтіли ліхтарі, що злилися в світлу мазанину.
— Обережно... тихо... несіть сюди.
Я спробувала вимовити бодай слово, але вирвався тільки хрип. Відчувши, що сили покидають мене, я почала засинати чи то, радше, втрачати свідомість. Мимохіть у думках блимнула остання надія: Якщо не встигну вилікувати всіх зараз... за тиждень зерна можуть поглинути тих, хто в найважчому стані...
Ще один удар, уже не фізичний, а мовби в серце: Величні сказали, що подвійне злиття дозволене лише раз на тиждень. Як врятувати тих, кому не вистачить часу?
Свідомість потьмяніла, втопившись у темряві, і я відчула, як сльози самі собою виступили на очах. Та зараз уже не мала змоги навіть плакати по-справжньому. Усе розчинилося у важкому сні — із останньою думкою, аби не прокинутися надто пізно для хворих.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Опанувати Елементи, NikaLerina», після закриття браузера.