Читати книгу - "Опанувати Елементи, NikaLerina"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Заскрипіла до болю знайома підлога — я чула кроки когось із Вартових, але не відразу могла зрозуміти, хто це. Поволі розплющила очі, відчуваючи важкість у всьому тілі. У груди впивався тупий біль, а голова гуділа, немов там досі точиться грім.
— Нарешті ти прийшла до тями, — почула я стриманий голос і, примружившись, побачила Сапіра, який сидів на краю стільця. Біля дверей майорів силует Топаза, а на підвіконні, схрестивши руки, стояв Рубер, Емера я не бачила.
Навколо чулася метушня, хтось пробігав коридором, інші несамовито гомоніли про нових хворих... Серце стиснулося від думки, що я втратила кілька годин і, можливо, не встигла врятувати когось, хто потребував нагальної допомоги.
— Як довго я тут? — прохрипіла я, облизавши пересохлі губи.
Сапір зітхнув і, не дивлячись мені в очі, відповів:
— Упала ти звечора... Зараз уже північ. Тож... кілька годин.
Я прикрила повіки, силкуючись не виказати болючого жалю: знову втрачений час. Але не можна показувати слабкість.
— Що з Емером? — тихо спитала я, помічаючи відсутність його знайомого силуету.
— Він допомагає трьом тяжкохворим — але окремо, — сухо проказав Топаз, підступивши ближче. — Після вашої “пригоди” ми вирішили, що... треба обходитись без множинного злиття. Принаймні, поки ти не прийдеш до тями.
— Вибач... — видихнула я, усвідомлюючи, що вони не мають знати про Величних і заборону. — Я просто... не втрималась.
— Не треба вибачень, — обізвався Рубер, похмуро зіщулюючись. — Ти ризикуєш надто сильно. Знаємо, що хочеш урятувати всіх, але... це можуть бути невиправні наслідки для нас... і для тебе теж.
Його фраза нагадала слова Величних, що може статись розчинення Вартового. Я відчула, як у горлі стискається клубок, проте мусила триматися.
— Усе ж... — прокашлялася я, — ще є багато тих, хто у важкому стані, ви ж знаєте. За тиждень... — я свідомо зупинилася, ледь не проговорившись, що саме тиждень дано нам Величними як термін для повторного дозволу. — Дехто не доживе до завтра, не те що до семи днів.
Сапір зіщурив очі:
— Ти казала, що встигнемо вилікувати більшість іще вчора. Але ти ледь не загинула... Зрозумій, ми теж не всесильні.
Я зітхнула, всівшись рівніше на ліжку. Все тіло нило, ніби я пробігла марафон, а голова кругом ішла.
— Послухайте, — неголосно почала я, дивлячись на них. — Дайте мені бодай годинку ще відпочити, і тоді... я зможу знову злитися з кимось із вас, щоб вилікувати тих, хто у найгіршому стані. Мені вже краще, — я сказала це, хоч і не була впевнена, що маю достатньо сил.
Топаз зиркнув на Рубера: між ними промайнув погляд, мов коротка розмова без слів. Рубер фиркнув:
— Дурниці. Ти ледь дихаєш. Принаймні день відпочинку — і все.
— День? — здивувалася я. У грудях починала закипати тривога: Та у нас і пари годин немає.
Хотіла була заперечити, проте Сапір заговорив:
— Подивимось, як почуватимешся потім. Усе інше обговоримо разом.
Зрозумівши, що зараз аргументами їх не переконаєш, я зітхнула й відкинулася на подушку. “Гаразд, а далі буду діяти за планом...” — подумала, згадавши про “підказку” Величних: можна злитися з різними Вартовими, але не однаковими одразу. А ще — лише раз на тиждень множинне злиття. Можливо, вдасться це організувати якоюсь хитрою чергою, не ризикуючи знову...
— Добре... годинку, — відповіла я, намагаючись звучати вмовлено. — Але лиш годинку...
Мабуть, мої очі видали втому, бо Рубер раптом пом’якшав, підійшов ближче й простягнув руку до мого чола:
— Маєш жар. Лежи, — сказав і обережно, але владно натиснув на моє плече, змушуючи знову сісти. — Якщо встанеш, знов упадеш від знесилення.
Топаз підійшов і поклав долоню на моє передпліччя:
— Поспи трохи, — видихнув він. — Тут ми впораємося хоч із найпростішими випадками поки що... А найважчих... ми будемо підтримувати як можемо, ти зробила неймовірне, та тепер їх не так багато.
Та все ж вони схоже, що є.
Його голос лунав миролюбно, та я відчувала внутрішню боротьбу. Він теж боїться, що я знову можу втратити контроль і впасти...
— Гаразд, — буркнула я, заплющивши очі. — Але я прийду, як тільки... — договорити не встигла — втома знову накотила хвилею, відключаючи мозок чи то від перевтоми, чи від магічної слабкості.
Перед тим, як провалитися в неспокійний сон, відчула, як хтось дбайливо підклав мені під голову м’якшу подушку і накрив мої руки легкою ковдрою.
“Вони справді турбуються... А я...”, — думка обірвалась: зімкнулися повіки, а свідомість потонула у темряві.
Лише годинку, не більше... — залишилось у пам’яті моє останнє рішення. І нехай там як, але за цю годину я знову маю відновитись, і — до бою. Зерна точно не чекатимуть...
***
Я повільно заплітала волосся в косу, ретельно, пасмо за пасмом, намагаючись не видати крихти хвилювання. Хотілося плакати від безсилля, та сльози вже висохли за ці два дні, поки я знемагала від гарячки. Майже два дні, які я провела, проклинаючи власну слабкість... і від болю в серці, коли дізналася, що за цей час померло троє людей. А я лежала непритомна, з високою температурою, нездатна навіть піднятися з ліжка.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Опанувати Елементи, NikaLerina», після закриття браузера.