BooksUkraine.com » 📖 Любовне фентезі » Опанувати Елементи, NikaLerina 📚 - Українською

Читати книгу - "Опанувати Елементи, NikaLerina"

220
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Опанувати Елементи" автора NikaLerina. Жанр книги: 📖 Любовне фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 76 77 78 ... 106
Перейти на сторінку:

У кімнаті стояла невесела тиша. За вікном був рясний дощ, що барабанив по черепиці важкими краплями. Притулившись плечем до холодної стіни, я завершила впорядковувати косу й спробувала зосередитися на рівному диханні.

Троє померли... через мою непритомність.

Я злегка здригнулася від болю в боці, коли нахилилася за стрічкою, щоб перев’язати косу. За вікном визирав приглушений сірий світанок. Хоча тіло пронизувала слабкість, не могла дозволити собі просто лежати: треба вставати, бо хворі чекають. І нехай за ці два дні померли лише троє (а могло бути більше), усе одно я не могла пробачити собі втрату навіть однієї душі.

— Утім... — видихнула я напівголос. Тепер потрійне злиття вже використано, тож лишається з’єднання з одним Вартовим.

— Каті, ти ж розумієш, що ще дуже слабка для таких подвигів, бережи себе? — озвався тихий голос Емера. — Ти мусиш ще хоч день відпочити.

Я зціпила зуби, думкою відповідаючи:

— Не можу. Я втратила два дні — і загинули троє... якщо чекати ще добу, втратимо більше.

Відклавши гребінець, я з зусиллям підвелася з ліжка та кімната хитнулася перед очима — довелося вхопитися за стіл, аби не впасти.

— Обачніше, — подумки зауважив Емер, із стриманою турботою. — Я поруч, якщо ти наважишся лікувати сьогодні когось.

— Домовилися, — стримано кивнула я, беручи до рук воду, щоб напитися. Смак був відразливим, але хоч трохи зволожив сухі губи.

За кілька хвилин я вже виходила в коридор, де чула приглушені голоси. Ледве встигла зробити кілька кроків, як натрапила на Сапіра.

— О! Прокинулась? — видихнув він, поклав таз на стілець. — Як ти?

— Жива, — намагалася я відповісти бодай із долею посмішки, але відчувала, що обличчя залишалося кам’яним. — Що зі станом хворих?

Сапір на мить опустив очі:

— Двоє тримаються... наче, але ще троє занепали. Рубер намагався допомогти, утримуючи їх витривалість, та... сама бачиш.

— Мені треба їх побачити, — вперто мовила я, відчуваючи, як ноги тремтять.

Сапір стиснув губи:

— Ти ще зовсім квола... Так-так, мовчу, — зітхнув він, бачачи, що я готова протестувати. — Ходімо, я проведу. Тільки спробуй не знепритомніти на ходу.

Ми перейшли до великого залу, переробленого під тимчасовий лазарет: із десяток ліжок, на кожному — люди, котрі стогнуть чи марять. Кілька місцевих цілителів бігали між ними, змочували губи, ставили компреси, але зцілювати зерна не могли. Для цього потрібна була Обрана та її злиття із Вартовим.

Коли я з’явилась, на мене відразу зійшла буря напівзневірених поглядів: “О, прийшла! Чи не запізно?” На миг я відчула хвилю провини, але проковтнула її:

— Хто найтяжчий? — різко спитала я, намагаючись тримати голос твердим.

Один з помічників квапливо вказав на чоловіка, що ледве дихав, із синюватим відтінком шкіри. Від його плеча тягнувся чорно-сірий узор, початок пробудження зерна.

— Гаразд, — шепнула вголос, прикладаючи долоню над грудьми хворого. — Тримайте його рівно, щоб не смикався.

— Обережно... він опирається.

— Бачу.

Почувся гучний стогін — хворий смикнувся, але помічник тримав його міцно.

Зерно спробувало виштовхнутися темною хвилею назустріч нам, я відчула ривок у боці, мов би мене хтось ударив ізсередини. Зціпивши зуби, продовжила витягувати чорні пасма, доки ті не зруйнувалися.

З хриплим видихом чоловік розслабився. Я опустила руки, відчула пекучий біль у власних м’язах: знову перевтома. Проте він дихав рівніше, шкіра перестала бути такою синьою.

— Житиме, — прохрипіла я змучено, кидаючи погляд на помічника. Той з вдячністю поклонився, підкликаючи інших.

Я глянула далі: виявилося, що ще два тяжкохворих стогнуть. Зробила крок, відчуваючи, як у голові паморочиться. Ще двоє...

— Залишилося ще трохи сил. Допоможіть мені пройти до них, — попросила я, подаючи йому знак.

Відчувала, як у душі Емер застережливо калатає, бо мої резерви вже на межі. Та я відновлюся... а дехто з них може не дожити до завтра. Утім, Сапір, не сперечаючись, взяв мене під руку й повів до сусідніх ліжок.

Наступні двадцять хвилин пройшли в напруженій тиші: я рятувала ще одну жінку та підлітка. Кожного разу це забирало дедалі більше сил.

— Тепер треба лягти, — рішуче сказав Сапір, підхопивши мене, щоби не впала. — Жодних заперечень, Каті.

Я не могла й слово вимовити — перед очима танцювали темні плями, свідомість хиталася.

— Гаразд... — прошепотіла я, смикнувшись від болю в голові. Може, й мають рацію: більше не можу над собою знущатися.

— Лягай, — майже наказав Сапір, підтримуючи мене під лікті. У голові Емер мовчав, але я відчувала, що він теж на межі від надмірних зусиль.

Нарешті я дозволила відвести себе в куток лазарету й усадити на вузьке ліжко. Рубер вмить виник поряд, приніс стакан з водою. Топаз теж з’явився, тихо примовляючи, що “це краще, ніж упасти тут знову”. Всі вчотирьох відчували напругу, але нічого більше не можна було зробити — адже ще один Вартовий не міг злитися зі мною “того ж дня”, або “впродовж того самого тижня”. Правила Величних усе так ускладнювали.

1 ... 76 77 78 ... 106
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Опанувати Елементи, NikaLerina», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Опанувати Елементи, NikaLerina"