Читати книгу - "Таємниця галицького Версалю"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Якуб відчув холодну некомфортність: бридка невизначеність продовжувала тримати всю його родину на гачку пекучого осоромлення й приниження. Чоловікові спершу хотілося заплакати, а потім виникло страшенне бажання дати в пику всім підряд, хто належить до дому Потоцьких. У результаті Якуб рушив до столиків із горілкою…
У кабінеті батька на Щенсного чекав нарешті й приємний сюрприз: усміхнений наставник Маурицій Вольф щойно повернувся з Європи.
— Пане Вольф! — давно Щенсний так щиро не втішався появою кого-небудь. — Я дуже, дуже радий вас бачити… Мені вас так бракувало… Маю багато чого вам розказати… Давайте завтра, гаразд?
— Звичайно, мій друже… І я для тебе маю багато цікавого, — і Вольф, і Щенсний аж світилися від радості.
Вродлива й ставна Катажина Косаковська ловила на собі неоднозначні погляди гостей; і сигналізували вони про ставлення людей до барських конфедератів. Захоплені були в прихильників прогресивних змін у Польщі, боязкі — у тих, хто зовсім не був готовий ні до політичних змін, ні до змін у бік зменшення своїх кровних статків. Зима, що відігнала війська російського запроданця фон Древіце з-під Ясної Гури, яку стійко утримували патріоти під проводом Казимира Пуласького, спричинилася до паузи в розвитку подій. Кожна сторона намагалася використати це у своїх інтересах. Не вдалося фон Древіце знищити твердиню конфедератів, які там уже й про детронізацію короля клич кинули, не вдалося… Цілковита й незвична для Московії поразка. Навіть цинічна й нахабна обіцянка всіх у живих залишити і ще й додому відпустити замість заслання в Сибір, як би дуже пасувало, не допомогла… Поборюкалися, погралися в патріотів — годі… Так же ж ні, не оцінили, сволота, російську великодушність імператриці-матушки… Та ще й Казимир Пуласький перед тим демаршем довів Росію до точки кипіння: заявив у відповідь, що теж дозволяє імперським солдатам цілими й неушкодженими забиратися додому й навіть покаже шлях до самісінького Петербурга… Помста-а-а!!! Концентроване бажання й необхідність помсти висіла масивною сокирою в повітрі російського двору. Нехай-но прийде весна — зматеріалізується вона й пообрубує голови польським півням. А то всі навколо Росії вже й собі голови попіднімали й починають думати, що можуть із-під імперської руки вийти… Литва щось там готує на допомогу конфедератам… І європейські країни починають співчувати Польщі, як сльозливі панночки слабшому на гладіаторських боях. Ні-і-і, Росія такого не пробачить і просто так не залишить. Хай-но зима закінчиться…
Катажина Косаковська, головний «скарбник» тієї польської визвольної боротьби, теж добре розуміла призначення тієї зимової паузи і для всіх сторін, і для себе. Ще, ще трохи б зібрати коштів. Іще бодай незначне, аби лиш збільшення військових сил — і перевага може бути на боці нової й незалежної Речі Посполитої. Ті польські запроданці, що вкупі з росіянами захищали своє наповнене Росією корито, уже достатньо обезсиліли; росіяни ще й тягли війну з Туреччиною. Двох фронтів навіть для російського Гулівера забагато… Відкритий виступ Франца Салезія зі своєю армією в більш ніж п’ятсот осіб міг би стати каталізатором кінцевої перемоги. А виступив би Потоцький — за ним би сніговою лавиною пішла й решта — ефект впливу сильного авторитету діє в усіх випадках життя… Переконати його потрібно — таку мету мала на ці дні пані Катажина.
Тож майже кожен із гостей Потоцьких мав свої амбітні й далекоглядні плани. Та були вони не тільки в гостей. Ще й із дворових Кристинополя одна маленька людина з великою образою й болем у серці прагнула чорної помсти для великої й товстої пані Марії Амалії Мнішек…
Ранок весілля розпочався красивою процесією всіх гостей під музику дворового оркестру в місцевий костел. Невеличка худенька наречена в сукні з найдорожчих французьких тканин виглядала дівчиськом поряд зі ставним і на дванадцять років старшим нареченим. Та нікого не хвилювала різниця у віці — це ще їй має бути за щастя, що не тридцять і не сорок. Основною темою стишеного базікання стало обговорення майнового підґрунтя такого союзу.
Щенсний намагався триматися якомога далі від Якуба. Коморовський запримітив це й набирався злості для неминучої розмови за обідом. Отут уже Анна Ельжбета постаралася: фаршировані молочні поросята, індики на вертелах, мочені яблука й капуста, випічка… На вершині дворової кулінарії стояло морозиво — вершкове з ваніллю. А що вже тієї випивки було… Навіть Марія Амалія Мнішек, схоже, нарешті вже впилася: спочатку захропіла за столом, а потім хлюпнулася писком прямісінько в тарілку з холодцем. Півгодини перебування в свинському товаристві пішли їй на користь: хоча б змогла нормально сприймати все далі. Добре, що не погнала, як зазвичай після алкоголю, свого Єжи в спальню для файної роботи, тож Мнішек із лінивим задоволенням спостерігав її сонне поплямкування в холодці… Якуб теж добряче випив і годен був хоч тут і зараз дати нарешті в пику всім без винятку Потоцьким і тим, хто стане в нього на шляху.
— Прошу уваги, шановне панство! — постукав по кришталевому келиху Франц Салезій. — Бог дав мені діти, — зробив легкий напівуклін у бік Анни Ельжбети. — Спасибі дружині й Господу… Хоч і пізно дав, та довів до пуття я вже трьох. — Схвальний гул пройшов за столом, і Францішек продовжив: — Ну, Людвіка ще маленька, а от син — Станіслав Щенсний Фелікс, — старий із гордістю дивився на спадкоємця й хитро всміхався, — уже дозрів до шлюбу… — Жозефіна Амалія вирівняла осанку й невимушено поправила пушок на шиї; Щенсному все всередині захололо. Старий Потоцький продовжував: — Сьогодні хочу оголосити про заручини двох єдинаків — мого сина та доньки Єжи Августина Вандаліна Мнішека…
— Свиня! Свиня! — розлючено вигукнув Коморовський, та через порушену алкоголем дикцію всі почули «Вина! Вина!» й заглушили мову Якуба задоволеними вигуками й оваціями.
Одразу після новини про заручини гучно заграв оркестр, і панство жваво кинулося врізнобіч: хто — до розваг, а хто — до споглядання тих, що вміють розважатися — усе як зазвичай. Коморовський заплакав від безсилої люті; гримнув кілька разів по заставленому посудом столу. Та ніхто не зважав на це: спосіб веселощів у кожного свій… Щенсний зрозумів усю небезпечність ситуації й поспішив вивести Якуба із зали. Літній чоловік усе намагався вхопити зятя за барки — молодик якось уникав того. Пильний погляд Анни Ельжбети нарешті помітив якісь незрозумілі атракції на виході із зали. Вона поспішила туди.
— Та ти лайно продажне! — запально вигукував Якуб. — Пес більше порядності має, ніж ти, виплодку Потоцьких!..
— Тихо, тихо… Прошу вас, Якубе, тихо, — перелякано повторював Станіслав Щенсний.
— Не буду… Не буду я тихо! Вистачить нам бути
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця галицького Версалю», після закриття браузера.