Читати книгу - "Природа всіх речей"

з глибокою ніжністю сказав він. — Твій розум — справжнє чудо! До речі, отаке небезпечне мислення і є саме тим, що мало статися, якби жінці дозволили скуштувати плід із дерева знань. Саме цього і боявся Бог. Твій приклад — застереження для всього жіноцтва! Негайно припини все оте розумування й берися за мандоліну, шиття чи ще якесь безглузде заняття!

— По-твоєму, я плету нісенітниці, — сказала Алма.

— Ні, Алмо, не думаю. Ти прекрасна. Мене зворушило те, що ти стараєшся мене зрозуміти. Важко уявити відданішого друга! А ще більше мене зворушує те, що ти силкуєшся осягнути розумом — раціональним мисленням — те, чого неможливо осягнути. Тут не знайдеш точних принципів. Божественне, як сказав Бьоме, не має земного коріння, воно незбагненне і перебуває поза тим світом, що його ми сприймаємо. Отут і полягає різниця між моїм способом мислення і твоїм, моя люба. Я прагну сягнути одкровення на крилах, а ти рухаєшся до нього, впевнено ступаючи по землі, тримаючи в руках збільшувальне скло. Я — неуважний волоцюга, який шукає Бога на краю світу і мріє відшукати новий спосіб пізнання. Ти ж стоїш обома ногами на землі й дюйм за дюймом розглядаєш докази. Твій шлях — раціональніший і послідовніший, але я іншої стежки обрати не можу.

— Я справді маю жахливу звичку — все з’ясовувати до кінця, — зізналася Алма.

— Знаю, що маєш, але нічого жахливого в ній немає, — відповів Емброз. — Це природний наслідок того, що ти народилася з таким досконало відточеним розумом. Але для мене сприймати життя за допомогою самого лише здорового глузду — те ж саме, що обмацувати в темряві Боже обличчя, натягнувши цупкі рукавиці. Вивчати, зображати й описувати — цього замало. Деколи треба… стрибнути.

— Але я ніяк не можу осягнути розумом Господа, до якого ти стрибаєш, — відповіла Алма.

— А навіщо?

— Бо мені хочеться краще тебе пізнати.

— То запитай мене навпростець, Алмо. Не шукай мене в тих книжках. Я сиджу тут, перед тобою, і розкажу тобі про себе все, що захочеш.

Алма швидко згорнула товстий фоліант. Напевно, трохи зарізко, бо той закрився з глухим стуком. Вона посунула своє крісло так, щоб бачити Емброза, склала руки на колінах і сказала:

— Я не розумію твого розуміння природи, і це змушує мене хвилюватися за стан твого розуму. Не розумію, як ти заплющуєш очі на суперечливість, а то й узагалі безглуздя цих застарілих теорій. Ти гадаєш, начебто наш Господь — милостивий ботанік, який позаховував у кожному виді рослин вказівки, як людству стати кращим, однак я не бачу ніяких достовірних доказів цього. У світі існує стільки ж рослин, які можуть нас отруїти, скільки тих, що можуть вилікувати. Навіщо твій божественний ботанік дав нам, до прикладу, леукотое й вовчі ягоди, від яких гинуть коні й корови? Яке тут приховано одкровення?

— Але чому б нашому Господу не бути ботаніком? — запитав Емброз. — Ким би, на твою думку, мало бути божество?

Алма всерйоз задумалася над його запитанням.

— Може, математиком, — вирішила вона. — Тим, хто пише і стирає. Множить і ділить. Бавиться з теоріями й новими розрахунками. Виправляє давні помилки. Як на мене, це було б логічніше.

— Але ті математики, яких я зустрічав, Алмо, мають не надто співчутливе серце й не леліють життя.

— Ну от, — сказала Алма. — Це чудово пояснило б те, чому людство страждає, а наші долі такі непередбачувані — адже Бог додає нас і віднімає, ділить і стирає.

— Оце так зловісна теорія! Я б не хотів, щоб ти так похмуро дивилася на життя. Загалом я, Алмо, досі помічаю в світі більше чудес, ніж страждань.

— Я знаю, — відповіла Алма, — і саме тому за тебе хвилююся. Ти — ідеаліст, а значить, тебе чекає неминуче розчарування й, може, навіть, душевні рани. Ти шукаєш вчення про милосердя й чудеса, в якому немає місця щоденним скорботам. Ти як той Вільям Пейлі, який стверджував, що досконалість кожного творіння у Всесвіті — це доказ Божої любові до нас. Пригадуєш слова Пейлі про те, що будова людського зап’ястя, досконало пристосована для того, щоб збирати їжу й творити красне мистецтво, — не що інше, як свідчення любові Господа до людини? Але ж зап’ястя чудово надається і до того, щоб замахнутися сокирою на сусіда. Де ж тут доказ любові? Крім того, через тебе я почуваюся жахливою скиглійкою — сиджу тут і перераховую свої нудні аргументи, бо не можу жити в тому осяйному місті на пагорбі, де мешкаєш ти.

Вони деякий час посиділи мовчки, а тоді Емброз запитав:

— Ми сваримося, Алмо?

Алма задумалася над його питанням.

— Можливо.

— Але навіщо нам сваритися?

— Пробач, Емброзе. Я втомилася.

— Ти втомилася, бо щоночі сидиш у бібліотеці, допитуючись відповідей у чоловіків, які вже сотні років як померли.

— Я все життя спілкуюся з такими чоловіками, Емброзе. Ще й зі старішими.

— І через те, що вони не відповідають на твої запитання, ти нападаєш на мене. Як же я можу дати тобі задовільну відповідь, Алмо, якщо тебе розчарували в стократ розумніші за мене люди?

Алма обхопила голову руками. Вона геть стомилася.

Емброз тим часом продовжував, але вже лагідніше.

— Уяви собі, що б ми могли пізнати, Алмо, якби звільнилися від суперечок.

Вона глянула на нього.

— Я не можу звільнитися від суперечок, Емброзе. Не забувай, що я донька Генрі Віттекера. Я з цим народилася. Суперечка була моєю першою нянькою. Я все життя ділю з нею одну постіль. Скажу тобі більше: я вірю в суперечку й навіть люблю її. Це найпевніший шлях до істини, єдиний надійний арбалет, який уражає стрілами забобонне мислення й недолугі аксіоми.

— А що коли все закінчується тим, що ти тонеш у словах, але не чуєш… — затнувся Емброз.

— Не чуєш чого?

— Одне одного, мабуть. Не слів, а думок. Духу. Якщо ти спитаєш мене, у що я вірю, я скажу тобі ось що: у повітрі довкола нас, Алмо, вирують невидимі сили притягання — електричні, магнетичні, вогненні й змістовні. Нас оточує всесвітнє співчуття. Прихований спосіб пізнання існує, я в цьому не сумніваюся, бо бачив його на власні очі. Коли я замолоду кинувся у вогонь, то побачив, що двері до скарбниці людського розуму рідко прочиняються навстіж. Коли ж ми відчиняємо їх, усе стає явним. Припинивши всякі суперечки й дискусії, що їх ведемо подумки й з іншими людьми, ми можемо почути й відповісти на справжні запитання. Це могутня рушійна сила. Книга природи, написана ані грекою, ані латиною. Сукупність