Читати книгу - "Гетьманська Україна, Олександр Іванович Гуржий"

Традиційно до складу Західної України входили такі історико-геогоафічні та етнографічні землі, як Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Полісся, Покуття, Передкарпаття, Надсяння, Бойківщина, Гуцульщина, частини Холмщини, Підляшшя, Лемківщина. Крім того, до західноукраїнських земель належать такі мальовничі гірські регіони, як Північна та Південна Буковина, а також Закарпаття.

Складною була доля цих українських земель, які в другій половині XVII-XVIII ст. перебували під владою Речі Посполитої, Османської імперії, Угорщини та Австрії. Одначе, незважаючи на економічну відсталість, політичну роздрібненість та підпорядкування урядам різних іноземних країн, населення Західної України не стояло осторонь подій загальнонаціонального характеру.

"Червоною Руссю" називали зарубіжні мандрівники в добу пізнього середньовіччя та раннього нового часу українські землі Галичини, Сама назва "Галичина" походить від назви старовинної столиці Галицько-Волинського князівства - міста Галич (від грецького слова, що означає сіль). Історично склалося так, що Галичина поділяється на Східну, переважно населену українцями, і Західну, де більшість становлять поляки.

З географічного погляду, Галичина є частиною великої Східноєвропейської рівнини, що простяглася між Балтійським і Чорним морями. Лише її південно-західний регіон належить до Подільської височини, яка має від 300 до 400 м середньої висоти. Більша ж частина галицьких земель є більш-менш хвилястою рівниною чи невисоким (до 250 м над рівнем моря) плоскогір'ям. Там, де з'єднуються річки Сян і Вісла, місцевість зовсім плоска, а на північ від Львова, між Бугом і Стирем, розташовується найнижча частина Галичини - болотиста Буго-Стирська впадина. Грунт на рівнині складається з лесу та чорнозему і є переважно родючим. У гористій місцевості ґрунт кам'янистий і твердий, на пагорбах - глиняно-вапняковий.

Клімат Галицької України є континентальним і доволі суворим, як для південної широти її розміщення. Це пояснюється тим, що південні теплі вітри не можуть пробитися сюди через Карпатські гори. Водночас Галичина відкрита для холодних північних і сухих північно-східних вітрів.

Починаючи з середини XVII ст., Західна Україна у верхніх прошарках свого населення стала дуже швидко й сильно ополячуватися, а представником української нації залишалася, головно, селянська маса. У цей період національна самосвідомість дещо притупляється, а на перший план виступає релігія. Перехід із православ'я в католицизм вважається відреченням від своєї національності. В останній чверті XVII ст. на західноукраїнські землі з новою силою насувається унія. Її роль в історії України є неоднозначною, але не підлягає сумніву той факт, що, навіть прийнявши унію, галичани вперто трималися свого східного обряду й не давали себе латинізувати.

Загальну характеристику соціального стану населення Галичини подає перепис, здійснений австрійською владою у 80-х роках XVIII ст.

Згідно з ним шляхти нараховувалося 95 тис. чоловік, міщан - 332 тис., чиновників, почесних громадян, інших вільних - 135 тис., євреїв - 168 тис., селян, що були переважно кріпосними, - 1 млн. 859 тис. Отже, загальна чисельність галицького населення сягала 2 млн. 589 тис. чоловік.

Похід полків Б.Хмельницького на Львів та його облога восени 1648 р. лише підтвердили наміри козацької верхівки щодо об єднання всіх етноукраїнських земель. Боротьба за Червону Русь точилася протягом усіх років Визвольної війни. Так, у жовтні 1656 р. Україна ратифікувала договір із Трансільванією, згідно з яким "міста по Віслу ріку і в яких проживали люди благочестиві і церкви були, і їм бути до міст... Війська Запорозького". Джерела переконливо свідчать про те, що наступні українські гетьмани, зокрема П.Дорошенко та І.Самойлович, намагалися включити Галичину в орбіту своєї влади. Останній у 80-х роках XVII ст. писав до московських царів: "... Вся тогобічна сторона Дніпра - Поділля, Волинь, Підляшшя, Підгір'я і вся Червона Русь, де стоять славні міста Галич, Львів, Перемишль, Ярослав, Люблін, Луцьк, Володимир, Острог, Заслав, Корень та інші, від початку існування тутешніх народів належали до руських монархів, і тільки сто років тому, з невеликим лишком, польське королівство ними заволоділо".

Коли у вересні 1704 р. війська шведського короля Карла XII захопили Львів (вони перебували там близько місяця), десять козацьких полків за наказом гетьмана І.Мазепи підійшли до мурів міста й з'єдналися з польськими корогвами. Невдовзі об'єднані українсько-польські підрозділи змусили шведів відступити до Замостя й Варшави. У наступному році шведи знову планували захопити головне місто Галичини, але у зв'язку з тим, що на Правобережжя вступили 57-тисячна московська армія і 40 тис. українських козаків, припинили свій наступ. Війська І.Мазепи в серпні 1705 р. зайняли Зборів і вирушили до Львова. Коли вони підійшли до міста, його жителі, як і колись, за доби Б.Хмельницького, звернулися до гетьмана з проханням не входити в нього. Прийнявши послів від Львівського магістрату й ратуші, І.Мазепа пообіцяв обминути не лише Львів, а й його околиці, "хоч прийдеться за те накладати дороги". Крім того, гетьман надав місцевому уряду охоронного листа з військової канцелярії.

Загальний вигляд міста-фортеці Станіслав у XVII cт.

Малюнок-реконструкція Петра Ричка.

Українська армія пройшла на територію Белзького воєводства іншим шляхом - через Магерів, Потилич, Раву Руську, Угнів і Томашів, до Грубешова. 7 листопада 1705 р. козацькі полки вступили до Замостя, звідки Мазепа вислав Чернігівський і Галицький полки, очолювані відповідно П.Полуботком та І.Боруховичем, у Спішське воєводство для ведення бойових дій проти прихильників С.Лещинського, суперника Августа II в боротьбі за королівський престол. Взимку гетьманський штаб розміщувався в Бродах, а козацьке військо зимувало на квартирах у містечках і селах Східної Галичини. Протягом 1707-1708 pp. уся територія Червоної Русі контролювалася коронною армією А.Сенявського, яка була підкріплена Київським і Білоцерківським полками Гетьманської України.

Як дослідили Ф.Галійчук та Б.Барвінський, діяльність гетьмана України в еміграції П.Орлика також була пов'язана із західноукраїнськими землями. У березні 1722 p. він здійснив таємну подорож із Кракова через Коморно і Ходорів до Галича. Звідти через Угринів під Станіславом гетьман дістався до Покуття. Далі його шлях проліг до турецького кордону. Гетьман мав на меті дістатися Стамбула й провести там переговори щодо подальшої боротьби з Росією. Деякий час у Станіславі мешкали дружина Орлика Ганна з