Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"

І коли підняла погляд, хмикнула. Переді мною стояла та, кого в моєму новому світі називали Феліцією. Мабуть, цей сон навіть цікавий.

— Ти ж прийшла на моє місце? Правильно? — у питанні чарівниці чулася лише цікавість, ніякої злості на те, що я її фактично випнула з власного тіла.

— Так, — все ж таки відповіла.

Це мій сон, а значить, я одночасно і я, і Феліція. І розмовляю я сама з собою — а тому, що б не поговорити з доброю людиною? Жаль тільки, що в цьому фентезіному світі не передбачені психологи. А то ще парочка таких викрутасів розуму, і мені точно буде потрібна допомога.

Феліція оглянула мене чіпким поглядом, хіба що в рота, щоб перерахувати зуби, не зазирнула. Усміхнулася.

— І як тобі?

— Що як?

— У моєму тілі? У моєму світі ... — Якщо в її фразі і прослизнула якась гіркота, то ледь помітна.

— Весело, — зітхнувши, відповіла я.

— Як мої батьки? — вона спитала, зробила крок уперед і торкнулася моєї руки. — Ти їх бачила?

— А то ти не знаєш? — Усміхнулася я.

Мені здавалося, що розмова з самою собою мене заспокоїть і мені не доведеться просто перебирати в умі всі події, що відбулися.

Стоп…

Чому протягом усього сну я намагаюся сама себе переконати, що це лише сновидіння? Було б логічніше, якби я взагалі про це не думала, а так…

— Звідки?! — фиркнула чарівниця. — Ку-ла! Я в іншому світі!

— Ку-ла? — Перепитала я, остаточно розгубившись.

— Так кажуть, коли приймають виклик в тому світі, де я опинилася. Емір сказав, що організує нам розмову!

— Емір? — зовсім шалено перепитала я.

— Ну, цей… як його? Емісар душ!

— А-а-а, Яне, — флегматично поправила її я.

Якщо до мене і прийшло осяяння, то я не зазнала жодних емоцій щодо цього. Лише уточнила:

— Тобто, це не сон?

— Ні, — уже не так упевнено відповіла Феліція.

Потім раптом ущипнула себе за руку, пробурмотіла пару слів. І куди твердіше повторила:

— Ні, це не сон.

І як у подібних випадках належить поводитися? Напевно, тут же поставити тонну запитань. Але... натомість ми дивилися один на одного так, ніби кожна з нас мала на меті виграти в глядалки.

— З твоїми батьками все гаразд, — нарешті сказала я. — Нам вдалося розібратися з Мікаєм.

Фел широко посміхнулася, у неї навіть погляд прояснився. І вже за секунду настав її час уточнювати:

— Нам?

У сумнівах закусивши губу, я все ж таки вирішила розповісти про все з самого початку. З тієї самої миті, як я потрапила в її тіло, зовсім не розуміючи, що саме сталося. Потім вона розповіла про те, де опинилася сама. Як виявилося в якомусь техногенному світі, в якому про магію чули лише забуті казки. Поки я слухала про її пригоди, була змушена визнати, що в мене все не так по-дурному. У неї і війна, і повстанці, і бластери, і космічні кораблі.

— Мабуть, у тебе теж душа невгамовна, — під кінець посміхнулася я.

— О та-а-ак! — Фел закотила очі. — Я рада, що з батьками все гаразд. Спасибі тобі.

— Звертайся, — хихикнула у відповідь.

— Більше не зможу. Єдине, що утримувало мій зв'язок із моїм… тепер твоїм світом – батьки. Тепер, коли я знаю, що з ними все гаразд і що ти про них подбаєш, я зможу жити тут спокійно.

Хм… З моїм світом мене пов'язує сестра та племінник. Але навіть після слів Яна про те, як складатиметься їхнє життя, потяг до них не зник. Я погано розуміюся на магії та всяких ритуалах, але що, якщо ця тяга допоможе мені повернутися додому?..

Ось тільки чи потрібне мені це насправді?

— Ще раз дякую, — почула я за мить до того, як виплутатися з дивного сновидіння.

Я різко схопилася з матраца, мало не скатившись на підлогу. Почула скрегіт замку.

— Ви що, серйозно помістили її сюди? — Обурене питання, задане чоловічим голосом.

Надто знайомим голосом.

Рейдел!

— Так, наказ ...

***

Рейдел

Найманець сидів навпроти брата, не до кінця впевнений, що все це відбувається насправді. Що через стільки років їм не тільки вдалося поспілкуватися і поставити всі завитки над рунами, а й знову порозумітися.

— Так що Монік дурила не тільки нас з тобою, любий братику, — посміхнувся Еттер, роблячи невеликий ковток кріпленого вина. — Багато хто попався під вплив її чарів.

— Ну і біси з нею, — сказав Рей.

— Мені шкода, що в нас усе так вийшло, — тихо промовив король. — Я шукав тебе. Але, на жаль, і подумати не міг, що другий принц королівства обере собі такий промисел.