Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І ось тут я повною мірою усвідомив, наскільки праві були ті, хто попереджав про згубність надмірної самовпевненості. Шляхи назад відрізані. З усіх боків охоплює кільце ворогів.
Мене кинуло в холодний піт від усвідомлення того, що тут може й обірватися моє життя. Бездарно і безглуздо! Від рук істот, яких я вважав лише трохи розумнішими за диких звірів.
Паніка починала поскубувати липкими пальцями, але я зусиллям волі відігнав її. Дивно, але в критичний момент згадався не хто інший, як Ербін. Як би я не ненавидів його за те, що він упереджено до мене ставився, наставник з нього виявився хороший. Ербін вчив нас, що навіть у начебто безвихідній ситуації не можна давати волю страху. Як тільки він опанує тебе, вважай себе мертвим. Треба відкинути страх, підключити розум і всі можливості, які тільки маєш!
Заплигнувши на гілку дерева і на кілька секунд дозволивши собі обманутися надійністю цього укриття, я заплющив очі і зосередився на своїй внутрішній сутності. Химерній суміші сутінкової енергії та демонського вогню, що наповнювала моє тіло силою, недоступною решті.
Коливання енергії переходу я відчув майже одразу. Нехай і віддалене, що знаходилося на чималій відстані від мене. Але воно давало шанс. Можна ризикнути і спробувати проскочити крізь одну з груп переслідувачів. Це єдина можливість уникнути безглуздої і, напевно, болісної смерті.
До того часу, як я дістався до блакитно-сріблястої брижі, що маячила в повітрі, я був вже поранений і рухався з останніх сил. Кляті мойнери неабияк мене потріпали, поки я проривався крізь них. Лише дивом вдалося втекти, забравши з собою ще п’ять життів.
Але вони наближалися. Я чув їхній бойовий клич і знав: живим з цього лісу мені вибратися не дадуть.
Краєм ока вловив рух праворуч від себе і різко обернувся, вихоплюючи ніж і готовий дорого продати своє життя. Одразу ж полегшено зітхнув. Це був звичайний дух, який теж бажав пробратися у світ людей. Він промайнув повз мене, обдавши холодом безтілесної оболонки, і з силою врізався в портал переходу. Даремно. Його відкинуло назад. Надто слабкий дух.
Я криво посміхнувся і помчав у тому ж напрямку, вже чуючи за кущами тріск гілок під ногами переслідувачів.
Обдало яскравим світлом, що на кілька секунд наче утворило навколо мене кокон. Позбавило можливості чути чи ще якимось чином сприймати усе, крім нього.
А потім я незграбно випав назовні, на тверду землю іншого світу. Світу, в який так завзято прагнув потрапити…
Деякий час лежав нерухомо, переводячи подих і боячись поворухнутися. Сам не знаю, чого боявся. Може, очікував, що цей світ відразу виявить ворожість до мене, чим лякали наставники. Але я все ж таки перекинувся на спину і завмер, дивлячись в оксамитово-чорне небо, поцятковане безліччю променистих срібно-білих вогників. Найбільше вразив місяць. Молочно-білий, чистий. Він разюче відрізнявся від місяця Сутінкового світу. Як зачарований, я милувався ним, з хвилюванням думаючи про те, що ніколи не бачив нічого прекраснішого. Наді мною колихалися гілки дерев. І в їхньому шурхоті не було нічого загрозливого. Цей світ гостинно розкривав для мене свої обійми.
Я повільно підвівся на ноги і, насилу відірвавши погляд від чарівного неба, поглянув на вікно переходу. Воно усе ще світилося, хоч я і знав, що з цього боку портал виглядає так не завжди. Ми можемо відчувати такі переходи. Але, щоб їх відкрити, знадобиться задіяти глибинну силу. Смертні ж такі переходи взагалі не бачать, хоча деякі можуть щось відчувати.
Підійшов до порталу майже впритул, відчуваючи, як на обличчя наповзає переможна посмішка. Уявляю, як зараз казяться мойнери на тому боці! Напевно, вони встановлять там засідку. Ці тварюки виявилися дуже завзятими у переслідуванні здобичі. Тож повертатися цим шляхом для мене самогубство.
Але я і не збирався повертатися. Доля ніби сама підштовхнула мене у потрібному напрямку. Я так мріяв опинитися у світі людей. І ось я тут! Хто знає, що на мене чекає. Але тікати я не збираюся. Нехай я один, позбавлений допомоги та підтримки і маю лише невиразне уявлення про те, як в цьому світі все влаштовано, відступатися не збираюся. Зрештою, відшукати інший перехід і повернутися додому я завжди зможу.
Схиливши голову набік, я довго вдивлявся в блакитно-сріблясте сяйво. Не знаю, що змусило вимовити наступні слова. Напевно, якесь натхнення, глибинна сила всередині підштовхувала до осягнення ще однієї своєї можливості, про яку я досі й гадки не мав.
– Ти все ще там, дух-невдаха?
Відчув коливання чужорідної енергії по той бік порталу настільки виразно, ніби знаходився там сам. І це вразило. З розповідей наставників точно знав, що таке не під силу жодному вампіру. Але я це відчував!
Щось змусило вхопитися за цю енергію та потягти на себе. З моторошним виттям з порталу виринув той самий дух і завис наді мною, свердлячи білястими напівпрозорими очима. Згадавши, як це робив на полюванні за духами, я промовив заклинання, що прикріплювало його до мене.
– Хто знає, може, ти мені ще знадобишся, – пробурмотів після цього, знову обертаючись до переходу.
На губах з’явилася посмішка від захоплення тими здібностями, що в мені відкрилися. А що як?..
Зосередившись і напружуючи всі сили, я просканував простір по той бік переходу. Вловив енергію розумних живих істот. Мойнери вже там! Я відчував їхню лють від того, що здобич втекла.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна», після закриття браузера.