Читати книгу - "Приборкати дракона, Ліра Куміра"

Зараз мені необхідно забрати з собою ту, що була моїм маленьким острівцем щастя.

І нехай до першої пари в академії залишалося всього лише кілька годин, але я хотів провести їх з Алісандрою.

Алісандра

Розмова з пані Мілією виявилася не з легких. Мати мого друга здебільшого плакала, абсолютно не слухаючи мої спроби заспокоїти її. Здавалося, що жінка просто замкнулася у своєму горі, і їй був байдужим увесь навколишній світ.

- Можливо, імператорські цілителі знайдуть спосіб допомогти Барні, - все ж прошепотіла перед відходом, залишаючи свою співрозмовницю наодинці з жахливими думками.

Не зараз... Мабуть, вона ще не готова говорити про нагальні проблеми, і мені не вдасться достукатися до невтішної матері. Шкода, адже я сподівалася, що моя підтримка хоча б подарує їй невеличку надію.

- Нам дозволили відвідати ненадовго Стоулса, - щойно я опинилася в коридорі, як до мене наблизився Орлексіан, який весь цей час стояв біля сходів. - Я вирішив почекати на тебе, - я кивнула у відповідь, прямуючи в кімнату товариша.

А щойно побачила темні кола під його очима і бліде обличчя, як уся моя рішучість немов би випарувалася, і тепер мені самій хотілося просто вити від безвиході.

- "За що? Чому саме він?", - крутилося в мене в голові, тоді як я повільно наближалася до ліжка. - "Цього б не сталося, якби у Барні був родовий захист", - ще одна гірка думка накрила мою свідомість, і я невпевнено опустилася в невелике крісло біля ліжка.

Мій друг виглядав таким безпорадним, ніби разом із силою в нього забрали й частину життя. Хоча, можливо, так воно й було. І саме це усвідомлення віддавало болем у моїй душі. Я хотіла допомогти, хотіла кудись бігти, щоб хоч щось зробити. Але натомість продовжувала сидіти й витріщатися на те, як мірно підіймаються груди сплячого одногрупника.

Схоже, це моє прокляття: бути простим спостерігачем, який навіть не може нічим допомогти найближчим людям.

- Ваша Величносте, - не знаю, коли я встигла заснути, але з дрімоти мене вихопив голос пана Піріуса.

Розплющивши одне око, я помітила величну постать імператора. Він виглядав втомленим і занепокоєним, та водночас здавався таким рідним і таким теплим, що мені просто хотілося зірватися з місця, загорнувши його у свої обійми.

Але замість цього я прикинулася сплячою, збираючись підслухати розмову двох чоловіків.

Ось тільки задумане не здійснилося, і Ріггард кудись вийшов, слідуючи за розгубленим батьком Барнібаса. А щойно двері зачинилися в них за спиною, як я підняла свій погляд на задумливого Анрійського:

- Ти кохаєш його? - Почулося тихе запитання, і я обережно кивнула, помічаючи розчарування на обличчі хлопця. - Але він тобі не пара, - я сіпнулася, немов від хльосткого ляпаса.

- Може й так, але я не відмовлюся від своїх почуттів, - рішуче витріщилася на свого опонента, дозволивши собі бути щирою з ним у цей момент. - І ніхто не відрадить мене, щоб ви не придумали, - я вирішила для себе.

Хвилина. Година. День. Я буду з Драгонійським рівно стільки, скільки він мені дозволить. Навіть якщо завтра нам доведеться розлучитися.

- Я зможу зробити тебе щасливою на відміну від нього. Я точно знаю, - звідки така впевненість?

Звучало так, немов Лексу було щось відомо, і я з сумнівом покосилася на нього:

- Ти про що? Говори негайно! - Зробила крок уперед, наступаючи на приголомшеного такою моєю поведінкою хлопця.

- Ти скоро сама про все дізнаєшся, не хочу квапити події, - я звузила очі, продовжуючи рухатися в бік свого супротивника, але він і не думав здаватися, дивлячись на мене впевнено. - Алісо, повір мені, тобі не варто так поспішати, - наполягав на своєму цей смертник, і я вже було наважилася вдатися до крайніх заходів, аж раптом у кімнату повернувся Драгонійський.

Монарх із цікавістю простежив за моїми спробами притиснути одногрупника до стінки, і йому це не надто сподобалося.

- Чим ви тут займаєтеся? - Чоловік підняв одну брову, і я відступила на крок від Анрійського, винувато дивлячись на свого нареченого. - Вам на навчання за дві години, чи ви думаєте, що те, що трапилося, позбавляє вас від обов'язків? - Рикнув на нас куратор, і я відразу ж похитала головою, намагаючись опинитися якомога далі від грізного погляду імператора.

- Ніяк ні, - відрапортував тим часом Орлексіан, першим прямуючи на вихід зі спальні Стоулса. - До зустрічі, Алісо, - підморгнув мені цей негідник, чим змусив мене почервоніти ще сильніше.

Ні, йому явно набридло жити, інакше нічим не поясниш його нахабну поведінку перед правителем.

- Я теж піду... - прошепотіла з надією, почувши галасливий видих збоку.

- Тільки зі мною. Дай мені кілька хвилин, і я тебе заберу, щойно дещо перевірю, - мене буквально виштовхали з кімнати, тоді як сам Ріггард залишився наодинці зі сплячим Барнібасом.

- "Невже він планує все ж таки спробувати допомогти моєму другові?", - промайнула в мене в голові радісна думка, тоді як я опинилася в пустому коридорі невеличкого будинку ремісників.

Внизу вже чулися голоси працівників, які прийшли заступати на зміну, все ще не знаючи про те, що трапилося. А десь праворуч на другому поверсі я відчула дивну присутність.

Так, ніби хтось стежив за мною, намагаючись при цьому залишитися непоміченим.

- Тут хтось є? - Зробила крок уперед, наближаючись до того місця, звідки буквально "фонила" дивна енергія.

А варто було мені опинитися біля невеликого вікна, що виходило на вулицю, як поруч зі мною вималювалася чоловіча постать, у якій я впізнала нікого іншого, як Верхового Бога всього Пантеону.

- Ну, привіт, доню, - усміхнувся мені Крухт, дивлячись своїми наповненими силою очима. - Не проти поговорити? - Я невпевнено кивнула, озираючись навкруги.

- "А що, якщо це хтось інший під личиною бога?", - про це я не встигла подумати як слід, адже повітря навколо мене засрібліло, і вже за кілька миттєвостей ми опинилися в напівтемній печері, посеред якої гарячим полум'ям палало "Серце Світу".