Читати книгу - "Приборкати дракона, Ліра Куміра"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ріггард Драгонійський
Вислухавши невтішні прогнози головного імперського лікаря, я кивнув у відповідь, даючи тому дозвіл на використання всіх доступних артефактів. Вони повинні хоча б спробувати, все ж я відповідаю перед цим хлопцем. Та й не тільки...
Шумно видихнувши, я таки попрямував до вхідних дверей, потягнувши їх на себе. У приміщенні, що відкрилося моєму погляду, виявилося напрочуд тихо і пусто. Десь біля стіни дрімав приставлений до сімейства Стоулсів стражник, але він одразу ж сіпнувся, витягуючись переді мною по стійці "струнко".
- Де господарі? - Поставив йому запитання, помічаючи на засмаглому обличчі роботу думки.
- Пані зараз у себе, а пан разом із гостями в кімнаті сина, - відрапортував молодший сержант, дивлячись на мене вже більш осмислено. - Лір Ошанський відбув нещодавно, залишивши свою охорону і цілителів, - ага, значить дід таки подбав про свого невизнаного онука, хоч зробив це і не вчасно, але все ж таки.
- Добре. Знайди кого-небудь, нехай тебе змінять, - похитав головою, на що стражник все ж наважився заперечити:
- Я можу ще продовжити чергування, просто моя зміна закінчилася, і мене направили сюди, - ну так, бачив я, як він "може".
- Це наказ, - хлопець понуро опустив голову, але сперечатися не став, розуміючи, що й так дозволив собі занадто багато.
Я ж обережно піднявся сходами, озираючись навкруги. У кінці лівого крила помітив сивочолого чоловіка в синьому мундирі, і попрямував до нього, справедливо вважаючи, що саме він і охороняє сон молодого господаря.
- Ваша Величносте, - старший сержант (а саме на це звання натякали погони незнайомця) здивовано витріщився в мене, застигнувши в нерішучості. Схоже, йому надходила чітка вказівка нікого не пускати в кімнату, от тільки я не той, кому можна було щось заборонити.
- Барнібас Стоулс усередині? - Перепитав, отримавши у відповідь ствердний кивок.
На цьому наша коротка бесіда завершилася, і я безперешкодно потрапив у малоосвітлене приміщення. Кімната виявилася невеличкою вітальнею, в якій перебували приставлені до мого студента цілителі. Маги ніяк не відреагували на мою появу, займаючись своїми справами, тож я спокійно пройшов до наступних дверей, які привели мене до крихітної спальні, посеред якої розташувалося невелике за розмірами ліжко.
Весь інший простір був заповнений різними функціональними дрібницями, і лише крайній кут біля вікна нагадував робочу зону.
- Ваша Величність, - тільки-но я закінчив побіжний огляд житла, як на мене все ж таки звернули увагу.
Втомлений і занепокоєний голова сімейства одразу ж покинув затишний диванчик, на якому він сидів до цього, і невпевнено застиг прямо переді мною. Чоловік нервово смикав флакон, що був у його руках, абсолютно не розуміючи, як варто поводитися з несподіваним гостем.
- Доброго ранку, пане Піріусе, - посміхнувся реміснику, кинувши обережний погляд на Алісандру, яка дрімала неподалік в кріслі.
Дівчина вочевидь не збиралася проґавити той момент, коли її друг прокинеться, тож зайняла найближче до ліжка хлопця місце. Докучливий Анрійський не відходив від Істрійської ні на крок, і зараз тупцював поруч із моєю маленькою, що мене неймовірно дратувало.
Дожилися! Ревную дівчину до якогось прищавого хлопчиська!
Струснувши головою, я направив свої думки до нагальних справ, повернувши свій погляд до пониклого Стоулса.
- Нам потрібно поговорити, - прошепотів, намагаючись не розбудити сплячих, на що Стоулс відреагував якось дивно. Чоловік кинув короткий погляд спочатку на свого спадкоємця, а потім на пляшечку в себе в руках. Вже не знаю, що йому вручили маги, але ремісника явно турбувало якесь неприйняте рішення.
- Зараз, - уточнив, помітивши легке замішання свого співрозмовника.
- Ходімо зі мною, - Піріус сильніше стиснув у руках флакон, прямуючи на вихід зі спальні.
Опинившись у невеличкому, але затишному кабінеті, я зайняв єдиний вільний стілець, який стояв навпроти робочого столу ремісника.
- Може чаю? - Несподівано запропонував чоловік, і я ствердно кивнув, дозволяючи своєму співрозмовнику зібратися з думками.
Все ж на нас чекала не надто легка і приємна розмова. Та мені й самому був потрібен цей перепочинок, щоб усвідомити те, що сталося. Один із моїх учнів цієї ночі втратив найважливіше в житті кожного мага, і тепер муситиме все життя відчувати ту порожнечу, яка з кожним днем зводитиме його з розуму.
- Я збирався запечатати його джерело, - тихий голос висмикнув мене з важких роздумів, і я невпевнено витріщився на того, хто говорив. - Цілителі мого батька дістали для мене зілля забуття, яким я планував скористатися, але не зміг, - так ось що так мучило пана Стоулса.
- Це складне рішення. І я не впевнений, що правильне, - все ж таки я мав деякі міркування й надії, але не поспішав ними ділитися зі стурбованим батьком.
- Ви думаєте, у Барні є шанс...? - Мені простягнули невелику чашку з ароматним напоєм, і я знизав плечима у відповідь.
- Поки що не знаю, але я хотів би спробувати, якщо ви не проти, - надія яскравим промінчиком засвітилася в очах чоловіка, який ошелешено вдивлявся у моє обличчя. - Я не можу дати вам обіцянку, але збираюся запросити Барнібаса на особисті заняття після навчання, - ухвалив своє рішення, розуміючи, що ще один проблемний учень якщо й не доконає мене, то точно позбавить кількох годин сну.
Але хіба мене могли зупинити такі дрібниці?
- Я зроблю все, що ви скажете, тільки допоможіть моєму синові, - сподіваюся, я не помилився.
- Зараз від вас вимагається тільки одне - підтримайте його, не дайте втратити віру в себе і свої можливості, а ми постараємося попрацювати з його джерелом, і якщо богам буде це потрібно, то Барнібас незабаром поверне свою силу. - Побачивши, як страшний флакончик перекочував у настінну шафку, я піднявся, збираючись повернутися в спальню свого студента.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Приборкати дракона, Ліра Куміра», після закриття браузера.