Читати книгу - "Хтива мрія. Книга перша, Єва Басіста"

Знаю його… Ще потім цілуватися полізе, коли я зовсім веселою стану та втрачу кермо. А мені такого не треба, бо… Фу! Краще зі жабою смачно зализуватися, аніж із Дмитром.

Віка не просто так сказала, що з Дімою мати стосунки - зневага до себе. Бабій. Такий бабій, що навіть говорити не хочеться який.  Він колись так, як сьогодні до мене, то до Галі липнув, мов банний лист. А коли втямив – нічого не вигорить, то лише тоді перестав.

- Може в піцерію гайнемо? - говорить Ігор, коли ми повертаємося з пляжу - йдемо мостом.

- Мені подобається ця ідея, - озивається Галя. - Я дуже голодна. Зараз би чогось смачненького би пожмакала в роті.

- Підтримую, - також кажу та змінюю положення. Йду біля Віки, але настирливий Діма, який знову береться за своє, протискується між нами та вішається на нас. Кладе свої великі ручиська нам на плечі та дуркує, аби несли його. Оце випив декілька пляшок пива та взагалі себе не контролює. Уже не тільки язика розпускає, а вже й лапи застосовує.

Ми скидаємо його ручища. І я знову тікаю - на протилежну сторону, де він мене вже не чіпає, але не може, щоб перченого слівця мені не викрикнути.

- Насте, кидай свого хлопця та мути зі мною!

- Біжу та падаю! - відповідаю йому.

- Який же він інколи довбень, - бурмоче Галя, яка йде поруч.

- Не те слово, - пошепки кажу.

Невдовзі довжелезний міст завершується. І завершується він для мене неочікуваним сюрпризом.

Мої вже тверезі очі бачать Романа, який стоїть осторонь і поглядом сканує кожного, хто виходить.

Зирк на мене. Мені аж страшно стає. Тіло мурашить. А мої очі автоматично опускаються.