Читати книгу - "Хтива мрія. Книга перша, Єва Басіста"

- Віка, Ігор та Дімка, - уточнює Галя, на кого нам чекати, а я тим часом уже в холодку. Дерево своєю густою кроною ховає мене від сонця.

Я не дуже рада. Бо якось нема настрою їх бачити та проводити з ними час. Ця компанія занадто гучна, що гул від них, мабуть, аж до Боярки чутно. А у мене в цю мить інший настрій  - я хочу тиші. Послухати, як Дніпро хлюпається, спів пташок, подивитися на барвінковий океан над головою, по якому пливуть білі човники, зайчики, білочки…

- Зрозуміло, - відповідаю нейтральним голосом, аби подруга не запідозрила, що я незадоволена, адже моє «ні» нічого вже не вирішить у цій ситуації.

Галя, на щастя, нічого не помічає. Вона вся у телефоні, а на вустах усмішка. І це добре, а тому поки лягаю на покривало та в холодочку насолоджуюся тишею.

Через пів години мій релакс доходить до кінця - до нас приєднуються Віка, Ігор та Діма. Вони прийшли не з порожніми руками.

Компанія принесла декілька пляшок сидру та дуже багато різного пива: світле, темне, з різними смаками…  Це все «добро» вони приволокли у великій чорній термосумці.

Накидаю на себе рожеве мереживне парео та скептично зиркаю на торбу. Вмикаю зануду:

- У громадських місцях не можна розпивати спиртне. Ось там жінка з двома дітьми, - показую поглядом. - Зараз побачить та зателефонує до поліції за такі дії. І нам буде непереливки.

- Насте, ти, я бачу, не в гуморі, але розслабся, - штовхає мене у плече Вікторія, після цього поправляє рукою своє ідеально рівне волосся світлого кольору.

- А якщо вже так докопуватися, то ця матір десять хвилин тому прямо тут, на пляжі, при своїх дітях цигарки шмаляла, - риється Галя у сумці, вибираючи собі напій до душі. - Тому ніхто до нас не буде докопуватися. Краще тримай, випий та не морочи собі сраку.

Галя простягає мені пляшку сидру з чорничним смаком.

- Дякую, - тягнуся до пляшки, але її в мене перехоплює Діма, який сидить поруч, підігнувши ноги під себе.

- Це я для тебе старався, - голосно клямкає язиком. - Ти ж у нас одна така примхлива принцеска, яка пива не любить, а тільки солоденьке сьорбає. Довелося тобі сидр шукати. Два магазини обходив.

- Я дуже вдячна, що ви подумали про мене, - відповідаю цьому смуглявому хлопцю з великими та хитрими, мов у лиса, карими очима.

- Не «ви», а - я, - виправляє. - Особисто шукав.

- Дякую, - лізу рукою, аби забрати пляшку, але не дає цього зробити.

- Я ще і відкрию тобі, - говорить. - Можу навіть зубами.

- Не треба зубами, - не хочу бачити подібного. - Я пилочкою для нігтів це краще зроблю.

- А може я хочу позалицятися, - грає кошлатими бровами Діма.

- Не рекомендую до Насті свої кудлаті писанки підкочувати, - не дає сказати слова Галя. - Має хлопця.

- О, ти вже коли встигла? - засмучується та віддає мені пляшку, а до Галі. – А мої писанки, Галинко, не кудлаті. Гладкіші за шовк. Можу дати помацати. Хочеш?

- Не хочу, - задирає носика догори. - Боюся, що почну регати, коли їх торкнуся.

Віка починає тихо хихотіти.

- Ой, ой, ой, - хитає головою, а там знову до мене та дублює. - То коли вже встигла?

- А тобі все треба знати? - ставлю зустрічне запитання.

- Звісно! І хто він? Чому свою дівчину не пильнує?

- Бо на роботі, а не байдики б'є, як ти, - показую "зуби". - І я не маленька дівчинка, яку треба пильнувати. Уже давно велика та нахабам із гладкими крашанками можу дати опір.

- Ну тоді передай йому, що у нього з'явився серйозний суперник, - мовляє зарозуміло та складає руки на грудях.

- Не сміши мене, - виймаю зі сумочки свою стару, але надійну, пилочку та починаю її краєм відкулупувати металеву кришку. Виходить - шипить. Повільно вибігають гази.

- Та чому? Ми будемо ідеальною парою.

- Не у цьому житті, - відкриваю я сидр, після того, як із пляшки тікають усі гази, та роблю ковток. Напій солодкий та смачний.

- І правильно, - зауважує Віка, яка сидить із темним пивом.

- А це чому? - обертається він до неї та питає з викликом.

- Із тобою мутити - себе не поважати, - відповідає, підіймаючи світлі брови.

- Який жах, - кривиться та додає кокетливо. - Заздри Насті мовчки.

- Я не заздрю, - випалює.

- Не бреши, - звужує очі. - Я бачу тебе наскрізь. Заздрість тебе чавить!

Наступні десять хвилин Віка та Діма роблять перепалку, де хлопець переконує, що вона у нього по самі вуха закохана, а Ігор, який сьогодні чомусь мовчазний, тільки пиво п’є та позирає на їхнє сперечання.

Невдовзі це вгасає, а після декількох пляшок пива все розвертається у іншу сторону. Ніхто вже не котить бочку.

Сидимо веселою компанією, записуємо сториз та насолоджуємося цим днем. Як тут неочікувано прибігає вечір та окутує приємною прохолодою.

Навіть я розслабляюся. Либонь, на мене так подіяла одна пляшка сидру. Діма, який сьогодні нахабний, ще мені й другу пропонував, але я відмовилася від його пропозиції.