Читати книгу - "Хтива мрія. Книга перша, Єва Басіста"

Кайфую на пляжі. Спиною ловлю лагідні післяобідні промені сонця, яке сьогодні не дуже палюче, а вухами слухаю шум бурхливого Дніпра та галас відпочивальників.

На щастя, людей довкола небагато. Можна сказати, що зовсім мало. І не дивно, адже сьогодні понеділок. День робочий.

Понеділок… Уже декілька днів не бачила Романа, а зустрітися ми маємо аж у п'ятницю, до якої ще так далеко…  Вона за горами.

Нині живу очікуванням цього дня. Хочеться вже скоріше його побачити. А поки мене підживлюють лише  його повідомлення, які нечасто надсилає - один раз на день. Питається як у мене справи та бажає гарних снів. Я ж пишу по-максимуму, як мої справи.

Роман надсилає мені одне куценьке питаннячко, а я йому відправляю одне гігантське повідомлення, яке застосунок для листування ділить на декілька повідомлень.

А після цього навіть інколи щось відповідає, але зазвичай ставить їм вподобайки.

Це тішить, але одночасно ні… Мені хочеться більше з ним спілкування. Живого… І бачити воліється його кожний день…

Мені мало уваги, які дає через скупі повідомлення. Дуже мало… А вимагати більше від нього не можу… Не ті у нас стосунки.

Як же все складно, а ось для Галі ні. Вона ж знає обрізану версію всього. Зацензурила я моменти з падлом, флогером… А тим паче ранкову сесію, після якої Роман мене ніжно обіймав та допитувався про мій стан.

У її очах він турботливий коханець, якого ще спробуй знайти, та переконана, що у нас все буде чудово. Віру в це їй додатково дають…

- Я вчора робила розклад на картах таро, - говорить Галя, яка лежить біля мене, і також ніжить сонцем спину.

- І що там? - запитую.

- Карти кажуть, що все у вас буде ок, - відповідає. - Але…

- Що?

- Постійно випадають комбінації, які радять тобі набратися терпіння. І цього я ніяк не розумію… Кажуть, що якщо буде терпіння, то потім усе буде добре. Але терпіння для чого? Він же кошенятко.

- Муть якась, - пхикаю, а всередині… Терпіння… Терпіння до сесій? Мабуть… Але він же нічого такого сильно болючого поки ще не робив зі мною. Не відшмагав флогером чи падлом. Пообіцяв, що все буде поступово…

- Не знаю, - відповідає Галя. - Може я щось неправильно роблю, бо я в цьому ще зовсім новачок. Треба щонайменше років п'ять цим регулярно займатися, аби точно все трактувати. Також є інші фактори. І знаю один із них - напевно, треба, аби ти в руках потримала карти та у голос поставила це питання. Тоді це дасть кращий результат.

- Ой, - перевертаюся на спину, бо відчуваю, що досить їй.

- Не ойкай мені тут. Картам мало моїх думок про тебе. Їм потрібн відчути твою енергетику, аби правильно показати майбутнє та поради, які варто виконати.

Енергетику… Галю не змінити. Вірить оцим картам… На того хлопця, який її після сексу кинув, то вона також ворожила. І сама, і до крутої ворожки валандалася… Карти  та скляна куля весілля показували, а у реальності - павук у кутку.

- Добре, потримав, - погоджуюся та підіймаюся з бузкового покривала. - Може вже до тіньочка переберемося? Якщо мама дізнається, що я на пляжі була та побачить чітку засмагу - словесно вколошкає мене.

- Ехх… А під сонечком приємно лежати. Кістки вигрівати… Але в чомусь твоя мама має рацію, - також спурхує на ноги Галя. -  Вона  постійно уникає сонця та дуже добре виглядає на свій вік.

- Не посперечатися, - вирівнююся та пірнаю очима в річку, яка небесного кольору. - Не сказати, що їй сорок п'ять. Навіть молодше за тата виглядає.

- А скільки йому?

- Тридцять дев'ять.

- Ого, - дивується подруга. - Не знала, що у них така різниця. Шість років…

- Хіба це багато? - обертаюся до Галі, у якої від річкової води волосся ще більше розпушилося.  - У мене з Романом виходить така сама, але навпаки.

- Небагато, - хитає головою. - Просто у моєму розумінні якось… Ну, мабуть, це стереотип, що чоловік має бути старшим за жінку… Чи одного віку…

- Напевно, - стинаю плечима й обертаюся до покривала. Беру його, аби постелитися у тіньочку.

- О, зараз до нас приєднаються? - радісно вимовляє Галя, яка вже у телефоні та комусь друкує повідомлення.

- Хто? - цікавлюся.